Меланхолійні рефлексії

Мрію рівно за рік так само сидіти за столом, так само готуватись до іспитів. Однак, почуватись значно щасливішою. Мрію, щоб за рік в мене були фантастичні спогади, про те, що вдалось здійснити, про незабутні подорожі, події. Мрію, щоб наслідки зробленого лягли приємним осадом в душі. Мрію, щоб всі проекти, які зараз зароджуюються дозріли, і все задумане на рік — втілилось. Мрію про нові знайомства і про відкриття з нового боку давніх друзів. Мрію про матеріальне — про те, щоб відправити свій втомлений щоденним ґвалтом комп'ютер на вічний спочинок і витискати максимум з нового. Мрію про нове помешкання, але знаю, що всього за рік на це годі сподіватись. Мрію про великі зміни, і це якраз мені точно під силу.Знаю, що мрії здатні здійснюватись, бо ми самі господарі своєї долі і якщо ставити собі цілі, а не лежати і мріяти, то можна підкорити все. (і всіх...)

What is it Doing to Our Brains?

There are many of us who can do few things at the same time. If long time ago Napoleon could read, eat and maintain a conversation the same time, people in our time check mail, chat on facebook or google for satisfying their interests, talk on the phone and try to write an essay in English at the same time.

Electronic and digital media era greatly influenced us and effected all of us. Of course, it has its pluses, including: faster access to the information, much more opportunities and less spending power to search what you need and communicate with your friends. However, there are many disadvantages. Everyone should consider that this justified need of the internet leads to extraordinary dependence, which is difficult to get rid of.

Stanford University conducted an interesting research. For this were chosen few special multitaskers and a series of testings of their brain were conducted. The experimental people are carefully chosen students, who can do four-five things at the same time. Highly qualified professors tried to discover how their brains work during doing different things at the same time and how it affects us. The specificity of the research is that it is quite unique. Everything they discover there is new.

Scientists try to explain how these people can do few things at the same time and doesn't loose their focus. There is the opinion that to do many things at the same time are actually terrible and ineffective, however, these students are brilliant in multitasking. They feel great about it, they are busy all day long, they are creative.

The research showed an interesting thing: during googling brain works much more actively than during reading books! However, the serious problem comes up: distraction. We can not focus on few things good, because the more things we do the same time the less effective we do them. If we combine chatting in facebook and the same time writing our paper or studying Latin, we definitely will not be very successful in study.

Sometimes I prefer not to have the internet. For example, this weekend I had a great time without checking out my accounts in social networks or my inbox on gmail. However, on Monday morning there were 23 incoming messages in the inbox, including really important things. Some friends invited me for four interesting events, which I really would like to visit, but did not know about them; my professor and the tutor of the scientific work had written a feedback on my final paper and I would be in a good mood, if I read it before; finally, there was a letter from Christi Anne, who resembled that the homework should have been send few hours ago.There also were few other important reminders. The conclusion is that I forgot or failed to do many important things without the internet, because without it we are very limited in our capabilities.

In my opinion, the solution of this problem is always to have the internet, telephone and other things like that with me, but strive to limit use and do it only when truly necessary.

We have to spend more time reading books and walking. As for me, chatting with your friends through the internet, is a real absurd if you live in the same city. Much more pleasant and useful is to meet with your friend, having a cup of coffee and to chat looking in their eyes, not a computer monitor.

The internet there is a great temptation and addiction and there is nothing worse than addiction, which violates our freedom!

Знаєш чому?

Знаєш, чому ти мені подобаєшся?

Бо ти впертий, як віслюк. На кожне моє спонтанне необдумане гучне «ні» ти тихо кажеш «так». Щоразу, коли я кажу «чорне», ти кажеш, ні не «біле», бо тоді ти б мені геть не подобався, а «червоне», і це найкращий у світі компроміс.

Бавишся, що нескромний, хоча насправді скромний.

Тютюн і алкоголь не пасують тобі, а ти й не цікавишся цим. Лайка теж не пасує, але часом, коли ти бавишся, що нескромний, вдаєшся до неї. Виходить кумедно і ти вмить перестаєш.

Впевнений в собі, але не на 100% і переважно цього замало, однак, далеко не самовпевнений, що просто чудово.

Інтелектуальний, але про це не знає широкий загал, оскільки не амбітний і не прагматичний. Талановитий, про це загал знає краще, бо таке годі приховати.

Відвертий, але всім ділишся вдяючись до чисельних дотепів. Ну, це не дуже подобається. Проте, це теж унікально.

Надто ніжний і делікатний і надто боїшся не скоїти дурницю і, головне, не образити, тих, хто тобі не байдужий. Це зворушливо і викликає захоплення. Однак, твоє добре велике серце принесе тобі більше горя, ніж втіхи, бо у своїй щирості ти беззахисний перед акулами, які домінують у світі. Гаразд, хай не домінуюють, але мають ох який великий нищівний вплив.

То як, я подобаюсь тобі?

Кажи «ні» і втікай щодуху.

Про проблеми українського нейтралітету

рецензія на статтю Володимира Вітковського на ZAXID.net від 29.08.2008

http://www.zaxid.net/article/22715/

Важливим аспектом зовнішньої політики нашої держави є проблема вступу України до євроатлантичного союзу. В її контексті постає чимало складних внутрішніх питань, розв’язання яких сьогодні не є однозначним. Стаття Володимира Вітковського присвячена одному з них, а саме — проблемі українського нейтралітету.

Серед українських громадян євроатлантична інтеграція має як своїх прихильників, так і противників, кожні з яких наводять вагомі аргументи на користь своїх теорій. Прихильники антинатівських поглядів керуються категоричними і не завжди коректними гаслами, сформованими в Кремлі. Симпатики євроатлантизму, яких чимало серед української владної верхівки, підкреслюють благотврність вступу України до НАТО, наводять приклади співіснування в межах альянсу держав з різним соціально-політичним і економічним станом.

Автор, засуджуючи погляди одних і других (про це свідчить різка манера характеристики обох сторін за допомогою чималої кількостіслів і словосполучень із негативним оцінним забарвленням), намагається дати альтернативу «натовізації», якою є розбудова послідовно нейтральної України. Для обґрунтування цієї ідеї В. Вітковський наводить ряд аргументів, які вважає незаперечними. Найважливішим з них, на думку автора, є теза, закріплена ще 1990 року в 10 пункті Декларації про державний суверенітет України, підтриманої на грудневому референдумі 1991-го року дев’яноста відсотками населення усіх регіонів нашої держави. Ця теза засвідчує намір України «стати в майбутньому постійно нейтральною державою», відповідно до чого вона прагнутиме не вступати до жодних військових блоків і дотримуватися трьох неядерних принципів — не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Другим аргументом на користь такої позиції є ідейно-політичний розкол України, наслідком чого є протилежне бачення її населенням подальшого розвитку України, а відтак доцільності/недоцільності її вступу до НАТО. І, врешті, третім вагомим аргументом називається негативне ставлення більшості українських громадян до ідеї інтеграції в натовський альянс.

Аналізуючи згадані аргументи, а також переконання прихильників НАТО, що зводяться до усвідомлення неспроможності України витримати тягар зусиль та витрат, що їх треба докласти для ефективного убезпечення себе за умов нейтралітету можлива тільки як «програма глибоких соціальних реформ».

Однак, на жаль, Вітковський змальовує перспективу реалізації цієї програми тільки ідеями щодо реструктуризації армії, яку пропонує зробити на кшталт ізраїльської чи швейцарської, акцентуючи при цьому головним чином на необхідності уніфікації однострою військових структур. Як видається, проблема переоформлення української армії, хоч важлива, але не єдина з-поміж тих, що потребують негайних і глибоких соціальних змін у сучасній Україні в контексті її нейтралітету. Передусім впадає у вічі відсутність налагодженої політики щодо розв’язання паливно-енергетичних проблем України, шалено зростаючий зовніштій борг країни, глибока внутнішня економічна криза, що має стійку тенденцію до поглиблення, призводить до банкруцтв, закриття або загрози закриття стратегічних для України виробництв і заводів (зокрема, в металургійній промисловості та ін.), що, в свою чергу, узалежнює Україну від інших держав. Ці та інші проблеми мають, на мою думку, безпосереднє відношення до акцентованою Вітковським ідеї необхідності розбудови послідовної нейтральної України. Тому, вважаю, що автор, хоч і слушно піднімає згадану проблему, на користь якої виокремлює доволі вагомі аргументи, проте ілюструє їх надто поверхнево і недостатньо яскраво. Ще одним негативним фактором, який ускладнює сприйняття статті, є манера викладу матеріалу, яка, як уже зазначалося, характеризується рядом негативно-емоційної лексики та грубими формулюваннями, а тому є недостатньо коректною, що радше відштовшує, аніж привертає читачів до головної ідеї статті.

It's Cool to Read

Ever since I learned to read, when I was three years old, I love books. Since then, I collect them and consider them to be a great value. Few years ago, when I studied at school, I read constantly - from the morning to the evening and whole night long. I had a lot of time for this, because I did not like school and attended it very rarely. When I went to school I always took some books and read during boring classes. Among my friends there were many of those, who appreciated literature, the same as I did. We exchanged books and discussed them often.

Not surprisingly, that my favorite annual celebrations are days of the Book in Lviv, called the Forum of the Publishers. It is a major book fair. This event is held annually in mid-September. A lot of book publishers from all over Ukraine and also other countries, like Poland, Germany and, of course, Russia come to take part in the fairs.

Last year even the Norton from the United States came.

Within the Forum there are a lot of events. For four days, during the fair, there are many representations of the new publishing projects, presentations of the new books, meetings with famous writers and readings for children. The Forum also held screenings of films, bases on books and a lot of other interesting events.

Among my favorite modern Ukrainian writers are Andrii Kokotiukha, who is a recent guest of the Forum. He is a very famous Ukrainian journalist, writer and provocateur. He writes mostly in the genre of adventure and criminal detective novel. All books are extremely exciting and special. Kokotiukha is continuously works in the most popular Ukrainian newspapers, magazines and TV channels. He has written scripts for several documentaries on the series "Criminal history" on the ICTV channel. Based on the novel "Legend of goofy" television feature film was shot. A huge number of other books are waiting to be screened. He writes the Ukrainian and Russian languages.

For the book addicted people, Publishers Forum in Lviv - is a really important celebration. Despite the fact that similar celebrations are held in other cities in Ukraine such as Kiev, Odessa and Kharkiv, Lviv Book Fair is the largest in Ukraine, the most successful and attracts many people.

Мудрість житейська

Фрагмент з автентичних вечорниць.

Старша тітка навчає юну дівчину:

Коли помітиш, що парубок оком на тебе кидає, то не липни до нього відразу. Бо він, напевно, сучий син. Походить тай покине. Ти роби так, дочко, коли він до тебе ближче, ти од нього дальше. Раз подивись привітно, а двічі не любо, коли вийди до нього, а коли ні. Поводи його так довгенько, а як добре вивіриш, що він тебе не дурачить отоді й кажи йому правду. Отак треба з ними.

Цікаво, чи вона справилась...

)

Літо... Обдумані вчинки.

Майже половина днів літа минули... Я покинула чинити необдумані вчинки, повернулась до звичного прагматизму. Так почуваюсь значно впевненіше і значно більше на своєму місці.

Думки початку літа переважно впираються в екзамени та інші важливі речі. Вчусь лагодити все в своєму житті сама. Пильную швидке вироблення необхідних документів, даю собі раду з усіма можливими рахунками, дбаю про одержання численних довідок і їх переклад в лінгвістичному центрі, проводжу багато часу у ректораті, комунікую з важливими людьми, пишу офіційні листи, спеціалізуюсь в обміні валют туди і назад.

Все буде так, аж поки хтось не переконає мене жити по іншому, мати інші цінності, покинути звичні пріоритети. Це так малоймовірно, але очікувано. Мабуть.

***

Прагматизм, скептицизм, перфекціонізм, раціоналізм, снобізм, кар’єризм — поєднання цих життєвих засад — це формула успішного життя, кар’єрного зросту, високого рейтингу, достойної зарплати, матеріальних благ, маси потрібних знайомств, самовдосконалення, лідерства, недосяжності, заздрості інших — слабших, слави, визнання, благополуччя. Щастя? Навряд... чи Мабуть.

***

Життя таке просте, коли ти знаєш чого хочеш, не маєш жодних ідолів, не вдаєшся до фанатизму, не витаєш у хмарах, не залежиш від інших, здатен самотужки залогодити найдужчі проблеми і не виявляєш надмірних емоцій. Просте, коли міцно стоїш на ногах, не впадаєш у меланхолію і не вдаєшся до інфантильних мріянь. Просте, мабуть.

Завжди бути приземленим і самокритичним. Завжди аналізувати свої і чужі вчинки, порівнювати їх. Завжи йти вперед, бути кращим; ніколи не зупинятись перед труднощами; нікому не дозволити себе обігнати, чого б це не коштувало. Але тоді існує великий ризик колись прокинутись самотнім і нещасним. Постійний успіх це неприродно. Мабуть.

Літо змушує серйозно задумуватись над життям і приймати важливі рішення. В голові рояться тонни думок, переосмислюються вчинки і цінності, ставляться ключові запитання — що є моїми пріоритетами, для кого я живу, яка основна мета, яким методом я її досягатиму... Від відповідей залежить все майбутнє. Скоро мушу оголосити свій вибір. Час пішов. Мабуть...

Весна штовхає до необдуманих вчинків

Прекрасна Весна...

Це просто байка, чарівна байка про те, що залишило солодкий спогад в серці про останню весну.

Весна штовхає до необдуманих вчинків. А літо спонукає до логіки, раціоналізму і прагматизму.

Це була найбурхливіша весна за всі мої ** роки.

Все починалось монотонно... Черговий семестр, що стартував 1 березня, обіцяв бути важким, довгим і насиченим. Ніхто ще не оклигав після зимового застою і повільно входив в ритм барвистого академічного життя і в повсякденні післявакаційні клопоти.

***

Весна наукова

Мені залишалось ще чимало попрацювати над науковою роботою. Ще б пак! Побудована суто на джерелах і співпраці з живими людьми, вона постійно доповнювалась новими фактами, цікавими деталями і коментарями головного респондента моїх інтерв’ю — Володимира Кучинського, та наукового керівника — Ярослава Грицака. Під кінець весни все закінчилось успішним захистом і чудовою рекомендацією. Аж шкода, тепер все літо бракуватиме клопіткої наукової роботи і тих людей, про яких і з якими я пишу.

***

Весна академічна

Разом із допрацюваннями над науковою роботою, весною довелось мати найцікавіший академічний семестр досі. Вдвічі більше спецкурсів, ніж будь-коли раніше. Важко виділити якийсь один, все було одинаково цікаво.

***

Танго весна.

З початком весни знову прийшла на уроки танго. Притягнула туди з собою новоспеченого знайомого, з яким абсолютно випадково познайомилась на останньому Зимовому балу в Домі Офіцерів. Цікаво було заново слухати давно засвоєну теорію і заодно усвідомлювати як багато я забула чи опустила колись. Танго-весна була прекрасна. Щотижневі мілонги, які я спершу в пориві танго-жадоби майже не пропускала; давно дорогі і цінні люди, з якими завжди приємно розмовляти і які часом відкриваються з нового боку... Ще багато добра. Прекрасна танго-весна.

***

Весна романтична.

Весна необдумана. Сповнена інтриг і несподіваних вечорів (ночей). Якби думала свіжо, якби хоч раз задумалась про те, що роблю, то не було б і половини пригод. ...І не було б чого згадати зараз і згодом.

***

Весна красива.

Завжди, коли говорила/думала про весну, мимоволі кривила невдоволену гримаску: фе, спершу сніги до колін, потім калюжі знову до колін, потім повені на Західній Україні, отруєння першими трускавками, безглуздий флірт, коти під вікнами, травнева спека, коротенькі сукенки на бліденькому після зими тілі... Цієї весни я зрозуміла, яка вона красива! Природа досконала, барвиста, неповторна! Весняні кольори гріли душу. Я зустрічала весну з відкритими обіймами, ловила в свій бік чарівні посмішки, проводила незабутні миті, спостерігала цвітіння дерев, ніжилась в перших квітах і на першій зеленій траві, танцювала в загадкових місцинах і з загадковими юнаками, знайомилась з новими людьми, вмиротворено поренала у марево в солодких обіймах. Весна щаслива.

Саме цим весна і прекрасна... Тим, що залишеє сліди всередині і весь наступний рік виринає в пам'яті.

Весна штовхає... Штовхала і буде штовхати!

Післяпівнічні бажання

I love to see the evening sun goes down

Обожнюю людей ночі, відчайдухів, які вміють проводити нічний час; не займаються вилежуванням у ліжку, не переглядають тонни зовсім зайвих і порожніх фільмів чи передач, не висять зазомбовано в соціальних мережах, не обнишпорюють вдесяте за день холодильник. Обожнюю тих, які не марнують своє життя, не паплюжать молоді роки, не займаються безглуздям, не нехтують можливостями, які дарує ніч.

Колись промайнула думка створити клуб опівнічників. Пам’ятаєте, як у тому дитячому фільмі «Чи боїшся ти темряви?». Там сміливі дітлахи збирались в лісі біля вогнища і по черзі розповідали сташні історії, які самі ж і вигадували. Фільмик древній, 92-го року, а проте досі ностальгічно зачіпає. Коротесенькі сюжетики по 25 хвилин впадають в душу і захоплюють.

We're called The Midnight Society. Separately, we're very different. We like different things. We go to different schools, and we have different friends. But one thing draws us together: the dark. Each week we gather around this fire to share our fears and our strange and scary tales. It's what got us together, and it's what keeps bringing us back.

This is a warning to all who join us. You are going to leave the comfort of the light, and step into the world of the supernatural.

От би повторити щось схоже, проте більш сучасне і не обов’язково прив’язане до жахіть та мракобісся. Такий собі клуб за інтересами, де можна робити що завгодно.

Треба вміти ловити мить і вчитись користатись з темряви, адже найкращі речі кояться вночі...

Вночі тихо. Вночі спокійно. Вночі добре.

Чому б саме вночі не виконувати найприємніші справи? Прогулянки під місяцем, бродіння по калюжах, дослідження незвіданих місцин, обмін новинами, обмін ніжностями, обмін любов’ю...

Люди! Розмалюйте свої ночі! Влаштуйте вечірку зі свічками, придумайте незвичний маршрут для прогулянки, вирвіться хоч на одну добу з щоденних метушливих буднів і ночуйте на околиці в палатці, рахуйте зорі, купайтесь (кохайтесь) в нічній росі, танцюйте під місячним сяйвом, призначайте побачення на 4 ранку, оглядайте на даху нічне місто, шаленійте....!!!

Робіть це для тих і з тими, кого любите, бо хто ж як не ви зробите для них щось приємне?!

Щоразу все важче знайти собі післяпівнічне товариство. Хтось перебрався до Києва чи до Канади, хтось одружився і пильнує хату, хтось вагітний і не в змозі, а хтось набрав зайвої ваги і перетворився на неповороткого зануду перед телевізором і вже не здатен випхатися з квартири, надто в нічну пору.

Всі вони були моїми близькими людьми, з якими окрім низки спільних зацікавлень (з кожним з них різних) здебільшого нас об’єднувала ніч. Пройшли часи, змінилось все.

Ми просто розучились мріяти!

Невже то тільки я відчуваю вмиротвореність і щастя, коли сонце давно сховалось, а до світанку ще так далеко?!

Потребую когось, хто розділить мою пристрасть до ночі, бо зрозуміла, що сама більше так не можу/не хочу. Як тільки знайду однодумців, то нам буде добре вночі.

Трохи перцю

Мені подобаються люди, які не задають надто багато запитань, не діймають порожніми розмовами, «ні» розуміють буквально. Мені подобається стабільність, впевненість (і самовпевненість), категоричність і рішучість. Мені подобається, коли роблять більше, ніж обіцяють. Мені подобається різкість, гострота і холод. Мені подобається відвертість, здоровий глузд, розсудливість. Мені подобаються цілеспрямовані інтлектуали. 

Ненавиджу тих, які живуть тільки для майбутнього, не бачать і не цінують того, що мають сьогодні. Ненавиджу українофобів, лицемірів і бовдурів. Ненавиджу хабарників, алкоголіків, політиків, блазнів, сраколизів, симулянтів і дегенератів. Ненавиджу, коли кажуть чи пишуть «привітяксправи», питають «аможнатебепоцілувати?» (...нубудьласочкахочраз). Ненавиджу слабоволих, боягузів і закомплексованих.  

Не розумію навіщо стримують пристрасть, серуть грошима, псують стосунки з родичами, дивляться серіали, провокують скандали. 

Хочу... А все, що хочу, те і роблю і буду робити. 

Ось. Все сказала. 

Про Mr. Rightman-а

Хто такий Mr. Rightman? Здавалося б, все досить просто: Mr. Right is a Man that Every Woman wants to Find, Fuck and Marry. Кожна має свій смак, типаж, свідомі і підсвідомі критерії.

Мене питали, хто для мене ідеальний чоловік. В шостому класі відповідала, що Джонні Депп. Два роки тому, що ідеальних чоловіків не існує. Сьогодні скажу таке:

Ідеальний чоловік — це той, хто давно і безповоротно попрощався з юнацтвом, має великий досвід і набуту мудрість.

Це той, хто достатньо свідомий не повторювати молодечих помилок і розпізнавати, що є добрим, а що ні.

Це той, хто розуміє, що жінки, з якими він гуляв і дорослішав — не для шлюбу, а для вражень. 

Це той, хто не боїться обов’язків і завжди відповідає за свої слова. 

Це той, хто не злякається, коли почує, що має стати батьком.

Це той, хто вміє цінувати жінку, яка поруч, бути відданим і дбайливим.

Це той, хто має чітку життєву позицію, свої погляди і не витає в ілюзіях. 

Це той, ким не можна маніпулювати і вводити в оману. 

Це той, хто завжди знає, що йому слід робити.

Таких дуже мало, але є. На власні очі бачила. Колись собі знайду. Однак не скоро. Ще треба багато багато часу, щоб самій бодай наблизитись до ідеальної. Проте це вже інша історія і зовсім інша парадигма.

P.S.: Успіхів, дівчатка!

Найкращі речі кояться вночі

Найкращі речі кояться вночі. Найбільш сокровенні, інтимні, такі, які лишаються у пам’яті до кінця днів. Ніч — найкраща змовниця, адже вона зберігає таємниці. В її пітьмі чуєшся затишніше і розкутіше, бо ніхто не бачить. Ти маєш право на помилку і ніхто не осудить. В темряві ти досконалий і позбавлений безглуздих комплексів. Забуваєш про всі клопоти, повинності; просто піддаєшся її чару, Чорної Володарки, яка вабить своєю досконалістю і затишком. Ти розкутий і готовий до нових відчуттів, які подарує вона... Ніч. Обіймає і дарує спокій. Немає нічого кращого, від відчуттів, дарованих вночі. Люблю ніч, темряву, пітьму. Хто не пізнав принад ночі — нещасний.

Темрява зближує, розсуває межі, загострює відчуття, дарує свободу дій. В темряві пізнаються нові, незвідані емоції, що зводять з розуму. Вона щоразу інша, щоразу пропонує нові враження. Темношкіра Тоні Моррісон розповідає: «Темрява має п’ять або шість відтінків. Є шовковисті, є й вовняні. Деякі порожнисті, а деякі — ніби пальці. Всі вони не стійкі. Змінюються з однієї барви чорноти на іншу». Ось така кольорова темнота.

Пітьма — це глибокі сутінки, хоч око вийми. Коли ти цілком позбавлений зору, загострюються слух та запах. Народжуються зовсім різні відчуття. Мурашки бігають по шкірі від найменшого доторку будь-чого... будь-кого; прискорюється пульс. Пітьма породжує переживання: страх. Проте хто сказав, що переляк — це погано? Справді поганим є ніколи не звідати всього багатого спектру емоцій та відчуттів. Пітьма породжує переживання: задоволення. Ти шаленієш від одержаних відчуттів, збуджуєшся, забуваєш про все на світі, хочеш ще і ще; аж до світанку, який все зруйнує, проте залишить тобі неймовірні спогади.

Ночі бувають різними. Кожна неповторна. Вчись впіймати особливість кожної.

На останок, Олесь Гончар, який чудово розуміє ніч:

«Найкоротші у світі ночі — ночі закоханих. Незчуєшся, як і змайне така ніч, відпливе зорями, відбагряніє загравами за Дніпром. Замерехтить сріблястий туман світанку над сагою і садки наскрізь просвітяться — розвиднятися буде. І хто з людей, із тих, хто найраніше встає, побачить, як двоє виходять із ночі, взявшись за руки, згадає і свої сріблясті тумани тих найщасливіших світань, що зустрічали двоє закоханих десь біля хвіртки, коли вже й пора, а розстатись несила, бо не все ще переговорено, не надивлено ще йому на неї, а їй на нього...»

Люблю ніч, темряву, пітьму...

Хто є наш Творець?

Про це не пишуть, майже не говорять і вкрай рідко думають. Бог, Господь, Творець, Автор, Пан, Елогім, Всевишній, Вседержитель. У нього багато імен. Його Свята Особа не піддається сумнівам і загальні Правди про Нього не переосмислюються, а просто передаються з віками. Однак, постає маса запитань. Особливо цікаво, на якій підставі про Всевишнього говоримо тільки в чоловічому роді? Колись про це задумувалась Ґретковська. Вона підходить до проблематики з неабияким гумором.

Коли Єві набридло райське одноманіття, вона попросила у Бога про розвагу. Він привів до неї звірят. Але вона й далі не була задоволеною.

«Якщо я створю тобі чоловіка, ти не будеш нудитись, але він буде погано з тобою поводитись, буде грубий, обмежений, агресивний... Зате цікавий»

«Хочу, хочу!!!» — наполягала Єва

«Добре, але за однієї умови: ти ніколи не скажеш йому, що тебе було створено першою. Це буде така собі маленька таємниця між нами дівчатками»

Важко залишатись до цього байдужими, адже в цьому таки є сенс...

Є сенс, а відповіді не існує.

Зараз час на роздуми — кому під силу.

Orientation for Rosemary

Вперше в житті написала таку довгу байку. Одна ніч — одна казка. Гумор своєрідний і зрозумілий лише тим, хто на одній хвилі зі мною. Публікую оригінал, тобто англійською. Переклала її на рідну мову, але якось зовсім не гарно звучить. Може колись доберу кращих слів і зроблю більш вдалий переклад, який звучатиме краще, ніж оригінал...

based on Daniel Orozco's "Orientation"

(http://barnalisahabanerjee.blogspot.com/2010/08/reading-daniel-orozco-orientation.html)

This summer Rosemary Wilson moved to another city with her parents. Her father was offered a new job, he dreamed about all his life. Rosemary was really sad about the flit, because she loved her hometown with all her heart, though it was very small and unpromising. She also had a lot of good friends there and was the best student in the local college. Rosemary was sure that in the new city her life would be terrible, because she was an intravert and it was really hard and stressful for her to adapt herself in a new place. The city they moved to was called New Babylon or just Babylon as it was much often called. It was five times bigger then her hometown. The first two weeks there the whole Wilson family, besides organizing everything with the new house, were trying to find a really good college for Rosemary. She was fond of drawing, that’s why the final decision was to go to the Babylon Сollege of Arts (BCA).

When they came to the College the first time officially to sign up for the coming year, the dean met them in his huge office. While the dean was explaining to the girl's parents all the rules and details about the college and admittance of Rosemary, he asked one of the senior students to show her around.

It was a tall handsome young man. He introduced himself as Andy and politely offered Rosemary to follow him for a small excursion. They exited the dean's office and walked slowly down the hall. Here the excursion started.

Andy: Here is our huge hall in which nearly five hundred of our lazy students are scamping daily. Here is where the day of each student starts, as well as the teacher and any worker of the BCA — our Big Corruptional Academy. Don't be confused, Rosemary, I know, it's not really what you expected, but still, despite some nuisances you will enjoy studying here. Let's turn to the left. There are some rooms, where classes are held. Students have some lectures here, we also take tests every week. And here is your future classroom. It's nice and cozy. Last year the walls were brushed in this beautiful pink colour, as bright as roseberries. The girls of your future group have brought these pretty barbie-dolls and teddy bears. This huge mirror was put overthere by the boys of the same group. They also hung these strawberry curtains.

Pay attention, the best desk to sit in, espesially during the tests, is over there, in the left corner under the picture of Hello Kitty. It is the best place to cheat. Don't ever sit down behind the desk in the middle, because Big Barry sits here, he usually has stomache disorders and makes some smells all the time. The stink is awful. Last year Amanda even lost consciousness.

Be careful with the Italian professor. His name is Lorenzo and he is really a fanatic about his work. He is fond of poetry. Sometimes while reciting Italian poems he increases his voice, so the students of the first two rows have to shut their ears with the hands. He might also spit on the students sometimes. Once he even got on the table and shouted: ‘‘O bella e vaga Aurora!” He is weird, but handsome and romantic. All the girls fall in love with him. On Valentine’s Day last year he got 227 valentines, considering there are 234 girls in the college.

As for some dangerous things, there are few guys in your group who compete between themselves in cutting off girl’s pony-tales and pig-tales. So be careful and don’t ever fall asleep during classes, even in Mrs. Salt’s class, who teaches the Theory of Art and buzzes like a fly, so nobody can understand her. You can easily recognize these violent boys by their clothes; they wear only lime-green, unlike the others, who wear mostly pink. By the way, you shouldn’t wear this beautiful blue dress, because everybody will think that you are a black ship and will boycott you. The boys are members of the college organization — The Babylon Criminal Apprehension (BCA).

In your group there is one more person you should stay away from. It is Chloe Davis. Near three years ago she started to date with some Diego Rojas. She feels very jealous about him, and suspects all the other girls are trying to steal her boyfriend, though none of us have ever seen him. Chloe is very emotional and reacts all the time. She might even try to fight with the girls. She is sitting over there near the picture of the Latino guy and the hearts everywhere on it.

Let’s see the other classrooms. Here is the Painting class. You will spend a lot of time here while studying. It is not allowed to speak here during classes. Those who speak will be punished harshly — he will have to finish his painting standing on one leg. If he does not finish his work, he will have to drink his paints. But calm down, it has never happened yet.

And here is our Magic room for meditation. Every day after the theoretical studies, all students come here and try to get some inspiration before starting art. You ask about the smell, oh yeah, it is from the aromatic chopsticks. They really help you to concentrate on the highest matters. There is also a great shisha from Egypt, however, it is only for seniors. But don’t be disappointed, you can give a small bribe to any of the senior students and he will allow you to inhale it few times. You are not disappointed about it? You don't smoke?! Oh, I see. You are very odd, Rosemary, try to keep it secret, because otherwise the others won't speak to you.

Okay, let’s continue. Right now we are in one of the most important apartments of the BCA. It is our gym. Everybody in the Academy should practice some sports. We have a lot of alternatives, including cricket, ping-pong, billiards, figure skating and chess for fat students. But the most prestigious workshop is the cheerleading. In our Academy, the Babylon Cheerleading Association (BCA) is located. Do your best to join it!

I also would like to show you our awesome dining room. It is on the seventh and last floor. It is a really good location, because while going there we lose weight. Every day we eat the same — buckwheat, fish cutlet and salad with fresh vegetables. You hate fish and vegetables? It’s not a big deal. You will enjoy the meals here. Our chief cooker, Mrs. Washington, has huge experience. She has worked here since the establishment of the college, which means hmm… wow! 89 years! So, I'm sure you will enjoy her food.

Rosemary, are you okay? Your face is pale. If you need to go to the bathroom, it is outside, only 500 m from the college. No, we don’t have any water closets inside, except one in the Teacher’s room, but student’s are not allowed to use it. Rosemary! Come back! Where you going?! I haven’t shown you our cemetery of bad and fake paintings!

I guess, she’s gone… But she will come back. She hasn’t seen the other colleges yet.

Тиха ніч

Коли в наші дні в центральному кварталі зникає електрика, спершу настає подив, потім обурення, а потім... блаженство. Дивно, адже це трапляється вкрай рідко, майже ніколи. Маса обурення, бо що вони собі думають, куди ж ввечері без світла, ще й взимку. Неймовірне блаженство! Задоволення від тиші, спокою і відсутності дратівливих звуків, до яких ми, зрештою, звикли.

Як часто всю ніч гуде пральна чи посудомийна машинка. Як гучно снують машини надворі. Вночі мама пригріває малечі молоко, а тато закладає інгидієнти у хлібопічку. На це так бракує часу вдень, тому всі роблять домашні справи вночі. Ми звикли чудово абстрагуватись від цих монотонних звуків. Можемо навіть читати книжки, студіювати університетські дисципліни, працювати над дисертацією чи навіть вчити на пам’ять вірші. Проте, ці сучасні вже звичні звуки насправді страшенно шумні і надзвичайно контрастною є їх відсутність. Коли знинає електрика...

Добре мати вдома свічки. В мене завжди є. Багато. Різної форми і кольорів. Розcтавивши їх по всій кімнаті і всівшись на підлогу, я відчула давно незвіданий затишок. В тиші здавалося, що змогла б зосередитись тоді на чому завгодно. Ще не хотілося спати. Я обрала собі заняття. Відкрила найбільшу шухляду і недовго думаючи вивалила все на підлогу.

Дивовижно, скільки дивних і давніх речей я там познаходила: записки, непотрібні браслетики і персні, малюнки, подаровані мені сестрою та кузинками, якісь фотознімки, олівці, ксерокопії з якихось книжок, одна чайна ложка, сіль і цукор в пакетиках, конспект з європейських цивілізацій та ще якогось минулорічного семінару, який проводив наш професор, а також підставки під горнятка, давно списані блокноти і навіть один власний вірш. Звісно, перелік безконечний. Щиро дивуюсь, як могло дійти до такого захаращення, адже доволі систематично роблю ґрунтовні прибирання, особливо останнім часом. Складаю по кольорах шкарпетки чи намагаюсь зробити рівненький стосик з різних за формої шаликів та хустинок. При цьому якось трапилось так, що я зовсім нехтувала тією єдиною шухлядою. Багато часу знадобилось, щоб намилуватись всіма знахідками. Багато з них навіяли милі спогади, зворушливу ностальгію. Звісно, не про чайну ложку йдеться. Потім я почала повільно сортувати всі оті дрібниці. На деякі речі востаннє опускала погляд, обдаровувала усмішкою і опускала до смітника. Всьому іншому дбайливо знаходила своє нове місце. Тепер шухляда зовсім порожня. Тимчасово. Може зберігатиму там свої чудові свічки, хто зна.

Невдовзі я солодко заснула. І проспала всі вранішні пари, адже електричний будильник не спрацював.