Про проблеми українського нейтралітету

рецензія на статтю Володимира Вітковського на ZAXID.net від 29.08.2008

http://www.zaxid.net/article/22715/

Важливим аспектом зовнішньої політики нашої держави є проблема вступу України до євроатлантичного союзу. В її контексті постає чимало складних внутрішніх питань, розв’язання яких сьогодні не є однозначним. Стаття Володимира Вітковського присвячена одному з них, а саме — проблемі українського нейтралітету.

Серед українських громадян євроатлантична інтеграція має як своїх прихильників, так і противників, кожні з яких наводять вагомі аргументи на користь своїх теорій. Прихильники антинатівських поглядів керуються категоричними і не завжди коректними гаслами, сформованими в Кремлі. Симпатики євроатлантизму, яких чимало серед української владної верхівки, підкреслюють благотврність вступу України до НАТО, наводять приклади співіснування в межах альянсу держав з різним соціально-політичним і економічним станом.

Автор, засуджуючи погляди одних і других (про це свідчить різка манера характеристики обох сторін за допомогою чималої кількостіслів і словосполучень із негативним оцінним забарвленням), намагається дати альтернативу «натовізації», якою є розбудова послідовно нейтральної України. Для обґрунтування цієї ідеї В. Вітковський наводить ряд аргументів, які вважає незаперечними. Найважливішим з них, на думку автора, є теза, закріплена ще 1990 року в 10 пункті Декларації про державний суверенітет України, підтриманої на грудневому референдумі 1991-го року дев’яноста відсотками населення усіх регіонів нашої держави. Ця теза засвідчує намір України «стати в майбутньому постійно нейтральною державою», відповідно до чого вона прагнутиме не вступати до жодних військових блоків і дотримуватися трьох неядерних принципів — не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Другим аргументом на користь такої позиції є ідейно-політичний розкол України, наслідком чого є протилежне бачення її населенням подальшого розвитку України, а відтак доцільності/недоцільності її вступу до НАТО. І, врешті, третім вагомим аргументом називається негативне ставлення більшості українських громадян до ідеї інтеграції в натовський альянс.

Аналізуючи згадані аргументи, а також переконання прихильників НАТО, що зводяться до усвідомлення неспроможності України витримати тягар зусиль та витрат, що їх треба докласти для ефективного убезпечення себе за умов нейтралітету можлива тільки як «програма глибоких соціальних реформ».

Однак, на жаль, Вітковський змальовує перспективу реалізації цієї програми тільки ідеями щодо реструктуризації армії, яку пропонує зробити на кшталт ізраїльської чи швейцарської, акцентуючи при цьому головним чином на необхідності уніфікації однострою військових структур. Як видається, проблема переоформлення української армії, хоч важлива, але не єдина з-поміж тих, що потребують негайних і глибоких соціальних змін у сучасній Україні в контексті її нейтралітету. Передусім впадає у вічі відсутність налагодженої політики щодо розв’язання паливно-енергетичних проблем України, шалено зростаючий зовніштій борг країни, глибока внутнішня економічна криза, що має стійку тенденцію до поглиблення, призводить до банкруцтв, закриття або загрози закриття стратегічних для України виробництв і заводів (зокрема, в металургійній промисловості та ін.), що, в свою чергу, узалежнює Україну від інших держав. Ці та інші проблеми мають, на мою думку, безпосереднє відношення до акцентованою Вітковським ідеї необхідності розбудови послідовної нейтральної України. Тому, вважаю, що автор, хоч і слушно піднімає згадану проблему, на користь якої виокремлює доволі вагомі аргументи, проте ілюструє їх надто поверхнево і недостатньо яскраво. Ще одним негативним фактором, який ускладнює сприйняття статті, є манера викладу матеріалу, яка, як уже зазначалося, характеризується рядом негативно-емоційної лексики та грубими формулюваннями, а тому є недостатньо коректною, що радше відштовшує, аніж привертає читачів до головної ідеї статті.