вівторок, 29 січня 2013 р.

Alter ego

Я добрий вогняний птах. Мешкаю то далеко, то близько. Люблю осінь і дощ, книги і мистецтво, особливо театр, нові простори і вершини. Винятковою любов’ю люблю ніч, але вчусь прокидатися вранці. Також люблю несподіванки, хоча часом кажу, що не люблю. Ненавиджу неправду, зате люблю байки. Воліла б зробити стрибок в далеке минуле, ніж в далеке майбутнє. Найбільшої втіхи приносять успіхи — власні і близьких людей, а ще помаранчі, чорний шоколад, червоне вино і ейфорія від закупів нових книг, танців у несподіваних місцях і знайомств з чарівними людьми. В людях ціную доброзичливість, інтелект і особливі вміння. За день можу випити від трьох до восьми горнят кави. Багато читаю. Часто мандрую. Цікавлюсь історією, культурною антропологією, соціологією, постмодерністською філософією, візуальними мистецтвами. Хочу знати все. Головне в житті — тепло, обійми, надихаючий вигляд з вікна і ті, завдяки яким любиш осінь і дощ, книги і мистецтво, особливо театр…



Фенікс — це Вогненна птаха, яка цінує свободу, шукає палких відчуттів, прагне нових знань і не всім дає себе розгледіти.

понеділок, 28 січня 2013 р.

Загибель Твітера



Перепост з Фейсбука від 21 січня



Я у твітері вже близько п'яти років і констатую: твітер останнім часом — повне лайно. 

Дивовижно, як з найблагороднішої соцмережі, не засміченої фотографіями, зайвою приватною інформацією, з мінімальним об'ємом знаків у повідомленнях, раптом утворився смітник. Віднедавна там вже цілком тотальна деструкція. Пабліки інтелектуалів (колишніх інтелектуалів?) — це тепер суцільні реплаї і розмови "ні про що". Всі неодмінно розповідають про свої найрутинніші будні, скиглять, недоречно коментують, фліртують і ведуть публічні переписки, наче це чат. Чи у вас аж таке нудне чи самотнє життя, що ви вдаєтесь до привертання уваги в такий спосіб? Чи вам аж так зле, що потребуєте масового підбадьорення та підтирання сліз? Часом складається саме таке враження. Від новомоднього "мімімі" вже просто нудить. Хоч у невеликих кількостях, це часом буває навіть мило, але ж не у кожному пості! Бути добрим — добре, але усюди й з усіма, ще й публічно, — це занадто.


Колись це була прекрасна платформа для обміну корисною інформацією та цікавими лінками, швидкісної трансляції подій та новин, а також для взаємної допомоги, скажімо у пошуку чи реалізації чогось. Натомість сьогодні стрічка рясніє абсолютно зайвою, ба навіть, шкідливою інформацією і на виловлювання чогось вартісного йде надто багато часу. 



Дивовижно, як багато я встигла зробити стерши свій акаунт всього на кілька днів. В рази менша кількість зайвої інформації, заодно нагнітання та чужих приватних історій, до яких мені нема ніякого діла, натомість багато  книг та живого спілкування, чи принаймні значно доречнішого скайпу, далися взнаки. За цей короткий час я справилась з багатьма дедлайнами, поспілкувалась з цінними людьми виключно на актуальні для всіх сторін теми, прийняла кілька суттєвих рішень і справді відпочила. 

Більшість із тих, кого я там фоловлю — справді фантастично цікаві люди, які багато досягнули у житті і навіть не думають на цьому зупинятись. Проте навіть вони, на привеликий жаль, з'їхали на безнадійний деструктив.



Цим всім я не закликаю повитирати акаунти, чи перестати дописувати. Нічого такого. Просто невелика ідея для нас всіх почати трохи фільтрувати базар. Може хтось почує і твітер як фенікс переродиться у свій початковий стан і почне знов приносити користь?

пʼятницю, 18 січня 2013 р.

Улюблене з Sex and the City

Секс і Місто — єдиний серіал, який я подивилась повністю. Ба навіть, більше, ніж один раз.
Це складно пояснити, чому так. Я завжди стверджувала, що не люблю, не дивлюсь і не бачу сенсу в серіалах. Знаю, що є чимало прихильників стежити за багатосерійними сюжетами і може й справді деякі з цих сюжетів варті уваги. Проте, для мене це безпідставна трата часу, до того ж, персонажі та одноманітність швидко набридають. Якщо вдаватись в деталі і бути відвертою, то признаюсь, що були певні спроби — Друзі, симпатичний Хаус, може ще щось... Ага, Твін Пікс і Амерікан Хоррор Сторі! Проте, щоб усі сезони, від початку до кінця, та ще й із зацікавленням — то ні. З Секс і Місто у нас теж спочатку не складалось. А потім, може зо три роки тому, він мене якимось чином (не без впливу середовища) втягнув. Здається, я не традиційна прихильниця цього серіалу. Жодного з персонажів я не можу назвати улюбленим, з жодним не асоціюю себе і не певна, що хотіла б мати когось схожого на них серед своїх друзів. Проте цілісність і продуманість образів, а ще той факт, що серіал рясніє просто фантастичними перлами, не залишили мене байдужою і час від часу якийсь рендомний епізод має здатність надзвичайно підняти настрій.



Ось деякі із перлів, які особливо подобаються: 




Керрі: Нащо мати дівчину у спідниці, якщо можна мати дівчину з реклами спідниць.

Міранда: У мене є теорія: чоловіки таємно ненавидять усіх вродливих дівчат, бо саме такі дівчата принижували їх у школі.

Міранда не могла встояти перед своїм образом, що відбивався в окулярах Скіпера.

Керрі: Було б круто, якби я не озирнулася

Шарлотта: Якщо перше побачення закінчується сексом, далі у вас буде тільки секс.

Керрі: Може в чоловіків алергія на моногамію?!

Міранда: Щоб мати гарного чоловіка треба просто народити його.

What if I am? If you am, you am..!

Керрі: У всіх стосунках настає момент, коли романтика поступається місцем реальності.

Саманта: Всі відомі мені стосунки базуються на брехні та взаємних ілюзіях.

Нью-Йорк — місто, яке рухається так швидко, що недільну газету ви отримуєте в суботу.

Керрі: Я хочу, щоб ти познайомився з моїми подругами. Супермен: Я і так чудово знаю твоїх подруг. Шарлотта брюнетка, Міранда руденька, а Саманта — торба з неприємностями.

Керрі: Нехай вогонь винайшли чоловіки, зате жінки першими навчилися ним гратися.

Стенфорд: У мене три психіатри: один, щоб мене жаліти, другий, щоб лаяти, а третій — просто гарний чоловік.

Міранда: Гетеросексуальний святий грааль.

Міранда: Повіриш ти, повірить і він.

Керрі: "Я люблю тебе", — маленька фраза, яку прагне почути кожна дівчина через тиждень після знайомства.

Саманта: Ідеальний кандидат завжди кепський у ліжку

Керрі: Ми зберігаємо старі сукні, а старих коханців викидаємо без жалю.

Керрі про свій перший (і єдиний) поцілунок з дівчиною: Це було не так вже й погано; на смак як курка.

Причина, чому люди ходять на перші побачення — це надія на прощальний поцілунок біля вхідних дверей. На секунду все завмирає, коли двоє людей схиляються до можливого спільного майбутнього.

Керрі: Найгірші хлопці — ті, які погано цілуються. Ну гаразд, вони найкращі з найгірших.

Керрі: Я почула власну брехню і зрозуміла, що він мені подобається. Щойно я усвідомила, що знову брешу, я зрозуміла, що він дуже мені подобається.

Саманта: Якщо здається, що ідеальних чоловіків не буває, може правильно й здається.

Міранда: Скиглимо, коли в нас немає хлопців, і скиглимо, коли вони в нас є.

Саманта:  Змагання з колишніми коханцями завжди існує. Воно полягає в тому, хто помре більш нещасним.

Саманта: Моя мати в моєму віці мала трьох дітей і п'яного чоловіка. А я маю трьох п'яних подруг

Керрі: Ми зациклюємось на стосунках, які вважаємо незакінченими.

Керрі: В мене сьогодні був наймиліший оргазм в житті і всеодно Саманта мене пересексила… 

Керрі: Коли чоловік діє нахабно, кажуть, що він романтик. Коли так діє жінка, то вона або у відчаї або божевільна. 

Саманта: Коли розлючується чоловік, він суворий, а коли жінка, — вона емоційна.

Керрі: Цікава штука наші потреби. Іноді, коли їх задовільняють, потреби відпадають самі по собі.

Керрі: Не люблю чоловіків з таксами. Не дає собі раду зі справжнім псом, з жінкою не справиться тим паче.

вівторок, 15 січня 2013 р.

Любити, як відомо, платити. Жизнь, як відомо, боль

Як важко любити геніїв. Вони такі далекі у своїй досконалості від нас, приземлених. Завжди витають у своїх химерних думках, надто складно говорять, дивляться на нас каламутним поглядом.

Їм погано вдається бути турботливими, вони забувають важливі для нас дрібниці, а часом навіть суттєві речі, вони рідко поруч, навіть якщо в полі зору.

Так важко любити.. А часом здається, що зовсім неможливо. Зате.. принаймні.. можна старатись. Це загартовує наше терпіння. Це додає їм сил.

Адже безкорислива любов життєдайна і цілюща. Вона може додати геніям енергії для творіння важливого, прекрасного і змістовного.

Генії.. Вони насправді цінують нашу любов. Навіть, якщо не вміють про це сказати. Або бояться.


суботу, 5 січня 2013 р.

Салют, земля! Я є, я жива.




Бідний нещасний покинутий блог. Ще одна жертва моєї байдужості. 
Так легко знайти собі важливіші справи. Зрештою, це можна сказати у будь-якому випадку. Проте, мені справді було ніколи. Я собі займалась важливими справами одразу на двох континентах, а писала тихо в стіл. Бо іноді так треба.