пʼятницю, 4 лютого 2011 р.

Безтурботньо

В кімната спалахують і підморгують вогники на декоротивному дереві, помаранчевий світильник створює затишок. Свіжо, але тепло. З лептопа лунає Вен Моріссон, який створює найкращий настрій. Дивне якесь відчуття, чи то чергова депресія, чи апатія, чи, може, втома. На столі багато шоколаду, який шматком за шматком тане на язику. Порожніє вже друга склянка сухого червоного. Вже кілька разів репетував телефон і залишився проігнорованим. Зараз не час відповідати на дзвінки, не час чути тих, що по той бік слухавки. Час прислухатись до свого натхнення, час дистанціюватись від соціуму... Вперше за багато місяців. Тепер ясно, що він мав на увазі, коли описував це відчуття хвилевої байдужості до світу. Ще кілька годин тому, відчувався справжній жаль за тим, що довелось залагоджувати непрості справи найважливішої категорії замість того, щоб тішитись з друзями в горах... Змиритись вдалось, червоний трунок розслабив мозок, допоміг абстрагуватись від метушні і проблем. Слід користати з миті і ловити натхнення. Завтра воно піде. Все найкраще закінчується вранці, щоб колись знову повернутись, вночі...