anima_vera bis zum Ende

Time to Say Goodbye

Проекти, як відомо, мають термін придатності. От і цьому моєму проекту після п'яти з гаком років існування настав кінець. Власне, настав уже доволі давно, а попрощатись нагоди так досі і не випадало нагоди. 

Бувають плавні і логічні закінчення, бувають раптові і неочікувані, а бувають такі, що затягуються і толерують слабкі спроби регенерації, втім зрештою здаються або вичерпуються. У мене було саме так. Після п'яти років стабільності, конспірації і рівномірного ритму, все раптом вийшло з ладу і поламалось. А може просто переродилось.

Актуальність пташечок не переоцінити, зараз вона тільки зросла. Тільки це більше не фенікс.

Проект під кодовою назвою "anima_vera" протривав трохи більше п'яти років.

anima_vera — це пердусім блог без чіткої структури чи тематики, який зберіг кілька дуже важливих для мене спогадів. Ще кілька я імпульсивно знищила.

Мій маленький затишний світ побачив сімдесят постів, — це приблизно двадцять відсотків вмісту моєї шухляди, серед якого є навіть кілька віршів. 
Це також твітер, який було водночас випадково і навмисно стерто з лиця землі. 

Тут і чудовий старий дизайн :)

Ця скромна і непомітна для світу діяльність співпала із ще одним довготривалим проектом, під назвою університет. Стільки ж тривав мій проект під назвою "tango argentino". Сьогодні все це у щось трансформувалось і живе у спогадах.

За ці довгі роки назбиралось багато досвіду. Достатньо, для того, щоб почати нарешті новий проект. Кращий. Ще мить для прощання із старим.

Решето спогадів із "anima_vera" (2008 - 2013)

Найпопулярнішим і рекордно поширюваним постом було емансиповане і навмисно провокативне Всі дівчатка — козли  із понад сімома тисячами шерів у гугл плас. Виправдовуватись не буду, пояснювати теж. Зараз не думаю так про те, що там написано, але були деньки.

Окремий хештег отримали нічні пости і проніч-ні. Колись абсолютна сова, я день-у-день лягала о п'ятій ранку, чи пізніше, і дуже цінувала цю сакральну пору.

Сьогодні я докладаю чимало зусиль, щоб прокидаюсь вранці і не марнувати днів.

Заралом, сакральність ночі тільки зросла, тільки тепер це вже зовсім інша історія, не пов'язана із юнацькими сентиментами. Втім, відтоді абсолютною правдою для мене залишається те, що Найкращі речі кояться вночі  і мої Післяпівнічні бажання досі дуже співпадають з тодішніми.

Мій перший і останній розіграш, який зрозумілий дуже обмеженій кількості людей 

Зимові жарти. Не пишаюсь цим, але досі сміюсь, коли переглядаю.

Цей блог також увіковічнює ніжний спогад про танго, з яким у мене теж п'ятирічна історія: Ab imo pectore.

Були миті, коли хотілось читати про серйозне, думати про серйозне і обговорювати серйозне з кимось. Підсумки записувала. Строго, стримано, лаконічно. Частина є тут: 
Поняття «Gemainshaft» і «Gesellshaft». Чим вони відрізняються і чим важливі для сучасної історії. 
Про проблеми українського нейтралітету;  
Жіноче Обличчя Української Театральної Сцени; 
Апокрифи Лесі Українки. Візуалізіція; 
Причини утворення субкультурних середовищ в Україні та ін.

А ще, моя перша довга казка написана за одну весняну ніч, в оригіналі англійською мовою і з кумедними помилками, яка вкрай смішить мене до сьогодні. Я просто качаюсь, коли вряди-годи перечитую :)  Orientation for Rosemary — моє любе дитя. Я колись ще повернусь до казок. Можете ловити на слові.

І перша не зовсім казка, на тему людської байдужості, яка мене сильно вражала:

Розтрачена й знівечена душа

А ще перша спроба змоделювати ідеального чоголовіка: Про Mr. Rightman-а.

Тут також мій перший панегірик. Дитячий і недолугий, але повний розпачі. Сама не знаю, чому була аж настільки засмучена. Мої сентименти до Apple величезні і небезпідставні, адже це мій головний інструмент в роботі, в дозвіллі і задоволенні потреби торкатись прекрасного. Стів Джобс. Посмертна шана безсмертній людині

А невдовзі після цього, мої болісні враження про Україну і своє життя тут після кількамісячної поїздки в силіконовий рай Кілька місяців по тому

В цьому дописі заодно спроба приховати зневіру в своєму щасливому майбутньому в рідних широтах і маленька депресія. Підготовка перед великою у наступному році. 

У двітисячітринадцятому активність блогу (як і твітера) частішає і культивує надто часті приступи потреби соціалізації і розвіртуалу (ой дарма), роздратування (всім і всіма), намагання розібратись у причинах несправедливостей, які, напевно, весь час були десь поруч, але раптом почали так сильно кидатись в очі і викликати в мене нестерпну огиду. Захотілось відмежуватись від усього і дистанціюватись від токсичного.

Загибель Твітера
Вступ до ефективного проектування

Так виглядало передчуття кризи.

А ось її кульмінація: І все освітилось

Емпатія.. Досі ніколи не уявляла, що це таке, поки на мене це звідусіль не звалилось. Цілком буквально і прямісінько на голову. Що то були за тижні... Здавалось, навіть пекло так не пече. Те пекло — це не дівочі штучки, не хлопчики та інші серіальні шмарклі. Я просто довідалась тоді, що таке брехня, лицемірство, зрада, позерство і блядство (немає синоніма, чесно немає) і байдужість. Мене від такого завжди охороняли якісь небесні янголи і для мене це все було диким і занадто великим відкриттям. Боліло сильно. Не забуду, але це був життєвонеобхідний досвід. Як неймовірно сильно я тепер ціную щасливі миті у житті. Користуючись нагодою, хочу подякувати всім, хто мені дзвонив, писав і заходив в той день, коли я це написала і в наступні кілька. Паніка була перебільшена, але усвідомлювати, що я комусь потрібна, було безцінним. Всі ці люди досі поруч, їх переконлива кількість, вони наскрізь прекрасні і дуже мені дорогі.

Малений граманаці, який десь тоді почав в мені розквітати, старанно конструює підкреслено правильні речення і без кінця лютує, а за якийсь час зовсім вибухає, після чого тихне в депресії, стирає твітер (цього разу остаточно), десятки старих номерів телефонів і спогадів.

Ще якийсь час тривало лікування. Першим кроком стали переосмислення цінностей і нова мотивація Вперед і Вгору.
Я просто вирішила для себе, що я не лицемір, не брехун, не плеєр, не сука і не мудак. Раз і назавжди. Так і живу тепер і коли бачу схожі цінності у людей, сміливо впускаю їх в життя і не боюсь, що буде далі.

Основи спілкування для чайників. Unit 1

Літо двітисячітринадцятого було дурнувате і надміру строкате. Провівши попередні два в силіконовому раю я відверто депресувала. Щоб не було видно для найближчого оточення переживала все це частково за кордоном. 

Але невдовзі спокій таки прийшов. Легкість на Літо; Вібруюче; Коли у тебе поганий день. А з ним і все решта.

Того року у нас із Світом було маса взаємних претензій і ми не гребували кричати одне на одного. Нехай Світ тоді переміг, зате я залишилась з життєвонеобхідним досвідом: вдалось побувати на емоційному піку, торкнутись дна, сильно зневажати, відчувати несправедливість, зневіритись, повірити знову, врешті — досягти дзену і вміти віднаходити такий стан. А невдовзі я повстала і почався 2014 рік, до того ж швидше, ніж я навіть сподівалась, ще восени. Він приніс мені багато хороших людей, звичок і планів.  

Життя починається десь зараз. Я відчуваю, що наближаються ті моменти, які цінуватиму найбільше. Все вдається.  

— Все буде добре.

— У кого?
— У нас.

Time to move on.

P.S.: Новий блог вже є, скоро покажу.