Вступ до ефективного проектування

Наші життя — це суцільні проекти. Безконечна вервичка. Великих і маленьких. Фундаментальних і тимчасових. Серйозних і жартівливих. Пріоритетних і марґінальних. Корисних для світу і безнадійно деструктивних. Щонайрізноманітніших! 

Деколи ми беремося за, на перший погляд, непідйомні проекти. Однак, якщо розпочали, то змушені довести їх до кінця, бо важливо підтверджувати свої амбіції діями. Часом, ми раптово, керуючись якимось хвилевим імпульсом, беремось за якийсь цілком божевільний проект. Проте, не маємо права його так просто покинути, бо виявити безвідповідальність двічі підряд — це занадто. Деякі проекти, натомість, добре обдумані і довготермінові, яким дістається чимало наших зусиль і які викохуються у думках днями і ночами.

Сумно, коли матеріальні та прагматичні проекти домінують над духовними, — такими, які безпосередньо стосуються наших стосунків з іншими людьми. Сумно, коли своїми проектами, ми розчаровуємо тих, у кого щодо нас були певні очікування. Сумно, коли ми самі розчаровуємось наслідками власних проектів. Проте, не ризикуючи можемо проґавити щось дуже велике і цінне, а таке годі собі пробачити.

Чудово і радісно бачити як наші проекти дозрівають і знаходить втілення; мають користь для інших, потрібні ще комусь, або принаймні імпонують іншим. Це велике щастя, коли нам, завдяки власним вдалим проектам, в яких лежить душа, серце, кров і багато сил, дають зрозуміти, що ми потрібні. Потрібні цьому світові і, що головне, потрібні комусь маленькому, але такому особливому.

Між проектами є простір і час. Нерідко ми марнуємо їх, проте, при бажанні, заповнюємо своїми хобі та дрібними приємними речима. Часом проекти та хобі перегукуються. Деякі проекти взагалі дихають, тому з ними можна ділитись своїми хобі. Деколи це приносить неабияку радість і задоволення, які не просто живлять чергові проекти, а й додають нам життєвої енергії і блиску в очах. А ми дуже красиві, коли в нас блистять очі.

***

У моєї подруги є приятель. Він дуже юний, проте його філософія мене вражає. Його життєвий принцип полягає у тому, щоб ніколи не залишати тих проектів, втілення яких зазнає перешкод, чи тим паче, кризи; тих, які, як видається в якісь миті, зайшли в тупик; чи тих, які знайшли нас самі. Натомість, відпускати, чи передавати іншим ті проекти, які дійшли до свого логічного завершення, чи пройшли свій, спільно з нашими емоціями, цикл, чи, навіть, є на піку успіху. 
Це надзвичайно гідно і зріло. Додам від себе, що не менш важливо, навіть не почанати братись за ті проекти, у які ми не віримо від самого початку, чи які нам нав'язує середовище. Адже ми швидко зненавидимо їх, а якщо вони не дай боже дихають.. дуже їх засмутимо; своєю холодністю, байдужістю, чи просто втомою. 

 ***

Проекти, здебільшого, не можуть втілюватись зовсім гладко, тому нерідко несуть труднощі. Якщо це серйозні та важливі проекти — багато труднощів, часом навіть дуже багато. А от цього ми якраз панічно боїмось і уникаємо. На жаль, втеча від труднощів — таке поширене і мало не поголовне суспільне явище. З одного боку, самозахист і турбота про свою психіку — це вірно. З іншого боку, маніакальне відгородження від усіх потенційних подразників провокує гострі форми егоцентризму, соціопатії та мізантропії, а цим, як відомо, можна захлиснутись і не зчутись як опинитись самим-одним, відчуженим, і в біса нікому не потрібним. А це гірше, ніж смерть чи тяжкі недуги. 

Зміни — ще одна річ, від яких ми намагаємось себе захистити. Часом наш страх перед змінами (читай: невідомим) настільки абсурдний, що ми готові терпіти щось, що відверто нас мучить, знекровлює, зжерає, тільки аби все було передбачувано і стабільно. Деструктивні шлюби, ненависна робота, виснажливі стосунки… прикладів безліч. Дотепник ДіБіСі П'єр пише: "Наше полювання за гарантіями робить нас уразливими для маніпуляцій". А хіба не так? Щоб добре почуватись, багатьом з нас треба весь час знати, що з нами буде далі, яка доля спіткає наші проекти, з ким нам судилося ділити радісні миті. Тому ворожіння, примовляння, а також молитви і благання всевишніх сил про щастя завжди будуть притаманними людству. Проте, чорт забирай, так не буває! Не можливо весь час прогнозувати своє життя і калькулювати майбутнє! Коли ж тоді жити?! Зміни — це більш, ніж нормально. Навіть, якщо на перший погляд вони нестерпно болісні і надто різкі чи раптові.

Буває так, що певні життєві зміни заполоняють всі наші думки і пекучим комком застрягають десь між серцем і горлом. А буває, що такі самісінькі зміни звільняють нас, очищують, розв'язують руки, дарують солодість невідомості, йти до якої нас уже нічого не стримує, бо ми вільні і нікому крім себе не зобов'язані. Моя теорія полягає в тому, що ми самі обираємо, як ставитись до цих змін. Право на такий вибір треба відстоювати і робити його завжди, бо навіть найстабільніші з нас раз-у-раз переживають більші чи менші трансформації, підкинуті нам неконтрольованим хаосом. Якщо ми оберемо перше, то зробимо себе нещасними і жалюгідними, а якщо друге — зробимо собі великий світлий подарунок. Самі, своїми руками, своїми думками. Бо ми самі творці свого щастя і самі визначаємо, якими будуть наші життя. Самі.