Кілька місяців по тому

Нарешті настав час, коли невизначеність і суперечливі враження від повернення до України із тривалого перебування в Сполучених Штатах майже зовсім згасли. Від великої американської пригоди минуло кілька місяців і весь цей час я великими зусиллями заново пристосовувалась до рідних реалій. Ні, я в жодному разі не хотіла залишитись там. Аніскілечки! Більше того, істина, яку я чітко усвідомила для себе — я європейка, перед усім українка; і перебування в жодній країні, хай як довго, за жодних обставин не змінить такої моєї самоідентифікації.

Вражало інше. Повернувшись, довелось швидко надолужувати пропущене в університеті, громадській діяльності, в сім'ї. Довелось повернутись до життя, яким жила всі попередні роки і до людей, яких не бачила багато місяців. Зараз я вже розумію, що проблема полягала в тому, що така величезна кількість змін в житті і свідомості відбулася тільки для мене. Для тих, хто зустрів мене тут, все було більш-менш так само і вони чекали від мене того, до чого звикли раніше. Але ж це було зовсім неможливо.

***

До свободи, яку я отримала (власне помешкання, велика зарплата, багато вільного часу, свої правила) було дуже легко звикнути. Таку свободу могла дати практично будь-яка країна; тому зрозумійте, я зовсім не з тих, хто вірить в "американську мрію" і прагне її. Повернувшись, слід було знову враховувати побажання і правила інших людей. Багатьох. Занадто багатьох. Це турбувало мене. Турбувало настільки, що мені тривалий час не вдавалось опанувати себе і стримувати наплив все нових хвиль емоцій, — здебільшого обурення та нерозуміння. Мене турбувало понад десять нецікавих предметів на семестр в університеті, Інтернет, який ніколи й ніде не виправдовув очікування, турбувало, що моя кімната знаходиться в помешканні батьків, а не де-інде, турбували неамбітні і наївні друзі, а також знайомі, що задовольнялись низькими зарплатами. Найбільше турбувала втрата власної мотивації і неможливість реалізовувати так чітко побудовані в США плани.

Кілька рятівних подій, що відбулись в листопаді-січні все ж не давали мені зовсім скиснути. Передусім, TEDxLviv. Ретельна підготовка до події і потужна команда організаторів давали життєдайну силу, коли інші джерела були сухі. Низка чудових вистав в театрі ім. Леся Курбаса, які я ковтала з особливою жадобою. Один-єдиний предмет в університеті, все ж змушував мене ходити туди радісно і пом'якшував загальне враження від сумної навчальної програми. Це був курс незвичного погляду на історію мистецтва на пострадянському просторі з геніальною заокеанською професоркою. Цей випадок також остаточно переламав мій стереотип, про те, що хорошими викладачами можуть бути лише чоловіки. Відбулось також кілька зустрічей із моїми найбільшими авторитетами. Імен не називатиму, але подумки дякую всім і кожному окремо.

Однак, між цими подіями був якийсь незрозумілий стан байдужості і браку енергії. Практично жодна справа не приносила задоволення. Безглузді фільми, ліниве перегортання сторінок художніх книжок, сотні переслуханих пісень, години дивлення в стелю. Це все було настільки не на часі і настільки недоречне в контексті потреба спрямувати сили в потрібне русло.

***

Старий дизайн

Старий дизайн стає новим

Подібно до цієї косметичної трансформації дизайну майже цілком запущеного і забутого блогу, останнім часом я відчула зміни у власній свідомості. Чекати невідомо на що можна вічно.

Одразу взятись за здійснення якихось надзвичайно масштабних задуманих кілька місяців тому планів, мені звісно не вдастся — надто багато часу було змарновано.

Недавно вирішила також почати новий блог, де викладатиму статті та рецензії, що стосуються моєї цілком свідомо обраної і шанованої спеціалізації — історії.

***

Своїми відчуттями я поділилась з однією-єдиною метою: коли раптом хтось, хто опинився у схожій ситуації чи з будь-якої причини втратив мотивацію, прочитає це, нехай зрозуміє: знаків з неба чи якихось відвертих поштовхів не буде. Це з області фантастики. Якщо ознаки вашого стану відверто помітні і ви не байжужі людям, які вас люблять — це ніяк вам не допоможе. Підтримка близьких ще більше заганяє в депресію, бо люди швидко звикають, до того, що їм співчувають або жаліють їх і тоді дуже складно викарапкатись з цього стану. Якщо ж ви така сильна людина, яка приховує свої емоції — ви знову ж таки не в найкращій ситуації, бо разом з тим ви приховуєте свій страх, що вас не зрозуміють, що іншим буде байдуже...

Знаходьте своє щастя. Творіть свій успіх. Вболівайте за свій добробут. Робіть добро, щоб його робили й для вас. Не зраджуйте своїм переконанням.

Сердечно,

А.