Основи спілкування для чайників. Unit 1

— Привітяксправи?

— Пречудово, дякую. Краще, ніж будь-коли. 

— Це сарказм?

— Чому ж, це щира правда.

     […]

Ніякова посмішка, недолугий обмін побажаннями на кшталт "сподіваюсь_на_роботі_все_окей", незручна пауза, невпевнена і розпливчаста домовленість зустрітись десьтамколись, і на прощання якесь побажання у стилі сільпо для згладження напруженого діалогу.

Такий собі класичний ланцюжок розвитку подій між колись близькими людьми.

Кумедно, що сезони ще не пройшли свій повний річний цикл, відтоді, як розмови з цим привітяксправи були по школярськи романтичними, наповнені ніжностями і могли тривати до ранку. Зворушливі цвірінькання, які раптово і за загадкових обставин розвіялись, спершу трансформувались у холодний цілеспрямований ігнор з свідомою чи несвідомою, але завжди одинаковою метою вивищення або покарання винного (читай: слабшого), а потім, — у повну   б а й д у ж і с т ь.

Не зрозумілим залишається, навіщо ініціювати такі порожні, а деколи болісні для слабших, діалоги після того, як все зруйнувалося як картковий будиночок? 

Сумління? Усвідомлення? Ввічливість? Співчуття? Розкаяння? Легковажність?

Які б не були ці мотивації, істини залишаються незмінними: 1. Ми не потрібні тим людям, якими колись знехтували.. Деколи знехтуваним треба досить багато часу для усвідомлення цього. Є й ті, кому для такого усвідомлення бракує почуття власної гідності; це дуже нещасні люди, приречені на все нові розчарування і болі. Втім, здебільшого ми не потрібні своєму минулому. Це лише якісь егоїстичні міркування не дозволяють нам його відпустити і мовчки радіти, що у нього все гаразд.

2. Ми не зможемо нічого виправити, навіть коли нарешті зрозуміли, що вчинили зле і щиро шкодуємо. Нас можуть пробачити, але (якщо мають здоровий глузд) не приймуть назад, бо це самогубство вірити у другі шанси. І хай як ми старатимемось, осад відчуття провини нехай з часом потрохи зменшується, але нікуди не дінеться.

Повертаючись до реалій, облиште такі натягнуті обтяжливі розмови, що геть позбавлені сенсу. В більшості випадків цілком достатньо чемно кивати на вулиці і вітати з Днем народження.  

Інша справа, якщо відбулось адекватне прощання. Обдумане і озвучене. Зріле. Вищесказане в цьому випадку не має чинності. Втім, тепер так майже не буває. :)

Сила: Перш, ніж брати на себе відповідальність за чиєсь щастя, треба   д у м а т и. 

Намагатись жити гідно і не травмувати інших. Спробуйте так. А раптом справедливість існує? Тоді вам у житті дуже пощастить.

Для вас думав вголос наївний відгомін минулих століть і архаїчних цінностей.