Львівські кав'ярні як простір для роботи і творчості

Маленький ґайд по львівських закладах. Фрагмент перший

Привіт, мене звати Уляна* і я гуманітарій. [Всі гуртом: Привіт, Уляна!]. Я хочу про це поговорити.. Знаєте, що таке вчитись на гуманітарному ф-ті хорошого університету? Це читати по кілька сотень сторінок наукової літератури в тиждень (окрім кількох сотень художньої) і щосеместру писати стоси есеїв та інших виявів інтелектульної діяльності. Окрім академічного виміру, робота гуманітарія теж скоріше за все пов'язана з писаниною. А ще, він дуже часто веде блог. Більше того, гуманітарії часто-густо пробують себе в літературних починаннях (часом навіть щиро вірять, що їх чекає слава від пера!). Вони також регулярно беруть участь у різноманітних конкурсах і подаються на гранти, умовами яких також є ессе чи якийсь письмовий проект. В істинного гуманітарія за рік набігає чимала пачка писанини. Якісної, чи макулатурної, залежить від кожного окремого гуманітарія, втім факт залишається фактом: роботи таки багато. Питання одне і воно турбує не лише гуманітаріїв: 
як і де облаштувати сприятливий робочий простір?

***

Універсальним варіантом, який з часом (власне, дуже скоро) перестає вас надихати є власний дім. Мені, наприклад, складно фокусуватись на роботі, коли поруч із столом стоїть ліжко, а за стіною — кухня. Втім, можна сказати, що мені пощастило, оскільки я місцева, тобто тутешня, тобто львівська, і дім завжди може бути запасним варіантом. При бажанні, сприятливий робочий простір можна спробувати сяк-так облаштувати навіть тут. Хоча б тимчасово. Проте, буває, в цьому просторі тривалий час нічого не народжується і не вдається, бо всі його енергетичні і натхненні джерела вичерпано. Тоді треба його міняти і давати джерелам час для наповнення.

Протягом минулого року я багато разів збирала речі і вирушала на пошуки затишного, а головне надихаючого робочого простору. Деякі варіанти стали дуже вдалими, а деякі нікудишніми. 

***

Здавалося б, гармонійним варіантом для народження текстів гуманітарія мали би бути бібліотеки, оселі книг та інтелекту. Можливо, десь у світі, так і є, але будьте певні, у Львові — це не варіант. Наукові бібліотеки як ім. Стефаника чи бібліотека ЛНУ здаються дуже похмурими спорудами. Всередині не надто привітно: високі стелі створюють відгомін і кожен найменший шелест здіймається вгору вібруючи і несамовито відволікає; зосереджені над відкритими книжками та записниками обличчя втомлених студентів і молодих науковців теж не додають натхнення; принаймні раз за день вам не пощастить із котримось із співробітників бібліотеки, який може навіть не навмисно, але зіпсує вам настрій.

Бібліотека Українського Католицького Університету, певно, найкраща з тих, що є сьогодні у Львові, — затишна і тепла, з швидким завжди працюючим інтернетом, столами і фотелями. Втім, у "гарячі" сезони сесії просто переповнена галасливими студентами, що без сумніву не сприятиме вашій праці. Та й знаходиться бібліотека не в центрі.

Інші обласні бібліотеки для дорослих теж не годяться, адже працюють здебільшого як випозичальні, тобто читальні зали тут зазвичай не обладнані. Про розетки, чи, тим більше, інтернет, взагалі можна забути. Та й години роботи вас не влаштують.

Такі місця анітрохи не мотивують мене до праці, навпаки нагнітають сум, цілком не бажані для переконано життєрадісної людини.

***

Негуманітаріям ці місця взагалі видаються непридатними. А ще, що робити моїм немісцевим друзям, які шукають місце, щоб попрацювати над своїми тасками? Тим, хто журналіст, письменник, копірайтер, фотограф, якому треба обробляти фото, архітектор, якому треба здавати проект, чи хто там ще.

Для когось варіантом може стати коворкінг — у Львові наразі є цілий один, — Betaplace — зате дуже затишний, зроблений зусиллями лише двох ентузіастів, що, без сумніву, надихає. Гуманітарій сумнівно знайде там своїх "колег по цеху", втім, якщо зміна звиклого контингенту — саме те, що потрібно, і вас не лякає приблизно півгодинна відстань від центру, — велкам!  За умов згаданих очікувань, розчарувань бути не повинно.

Єдине в місті антикафе Communa, яке позиціонує себе зокрема як робочий простір для фрілансерів і пропонує їм всеможливі знижки, теж може стати тимчасовим офісом. Серед переваг — те, що місце працює цілодобово і має ідеальну локацію. Cеред відвертих мінусів — протягом дня на тишу розраховувати не можна, адже охочих побавитись у настільні ігри чи футбол, а також гамірно поспілкуватись завжди буде предостатньо. Та й ціна за цей не зовсім сприятливий для праці простір видається зависокою.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Жоден із вже згаданих варіантів мені не підходив і я вирішила спробувати спроектувати досвід життя за кордоном на свої рідні львівські реалії.

У вересні минулого року я черговий раз повернулась із навчання в Штатах, де виробила собі за звичку працювати у кофішопах, передусім у Starbucks Coffee (далі — Старбакс). Слід сказати, кращого місця, щоб попрацювати, коли ви у мандрах, годі знайти. Скажімо, у США ці заклади повністю пристосовані для ефективної праці над  вашим проектом, ессе чи для розв'язування рівнянь з фізики. Найпридатніші для праці кофішопи кількаповерхові і мають кілька зон, в яких відповідно до бажання і потреб можна зручно розташуватись. Це, наприклад, великі масивні столи із розетками, за якими комфортно поміщається 6-8 людей; тут можна як працювати над колективним проектом, так і потрапити в оточення різних незнайомців, спостерігаючи за ритмічною працею яких, надихаєшся сам. Це також зони із м'якими фотелями і маленькими кавовими столиками, де зручно читати, особливо на горішньому поверсі біля вікна з мальовничим видом. А ще — невеличкі столики на двох по кутках, які стануть в пригоді, коли ви хочете усамітнитись або потребуєте вести переговори тет-а-тет. Однією з моїх улюблених робочих зон у кофішопі є барна стійка. Неодмінно інтелегентний баріста, який нерідко виявляється старшокурсником місцевого університету, зазвичай буде не проти послухати і критично прокоментувати ваш проект і підкинути влучні ідеї. Мені не раз так щастило у Старбаксі.

Торік онлайн-журнал Я Архітектор відзначив Старбакс як один з найкращих робочих просторів з усіх існуючих, включно з комфортними офісами чи приватними кабінетами з вилядом на море (чи Бруклінський міст). Читаючи ту статтю, я погоджувалась із кожним словом, адже у кембріджському Старбаксі народились кілька з моїх найкращих наукових робіт, а результатом праці над проектом у нью-йоркському став мій наразі найвищий в житті гонорар. Ще одним чудовим місцем є книгарні-кав'ярні, наприклад, Barnes & Noble, але про це іншим разом, зрештою, у Львові наразі немає нічого подібного.

Біда в тому, що у Львові немає Старбаксу, а тутешні аналоги західних кофішопів мені зовсім не подобаються. У Креденсі, який, певно, має за основу старбаксівську концепцію, мені чомусь геть не так затишно, як очікувалось. Бракує атмосфери і комфортних закутків, відволікає музика, а ще я не фанат паперового посуду. Таким чином, пити каву з друзями у Креденсі — можливо, колективно брейнстормити — можливо, за відсутності кращих альтернатив. Працювати над індивідуальним таском — ні. Я пробувала кілька разів і щоразу без успіху.

Мені швидко стало зрозумілим, що якщо йдеться про кав'ярню як робочий простір, треба шукати якийсь суто львівський варіант. Вимог до закладу зазвичай не багато, але всі вони обов'язкові:

1. Атмосфера. Позитив від інтер'єру, музики, персоналу і контингенту.

2. Центр міста. Центром вважати не Площу Ринок з проспектом Свободи, а весь Галицький район.

3. Швидкий wi-fi і зручне розташування розеток.

4. Добра кава. Зимою — глінтвейн.

5. Адекватні ціни.

Відштовхуючись від цього, я тестувала заклад за закладом. Одним з перших відкриттів під час пошуків відповідного місця стало те, що бувають місця, де добре працюється в першій половині дня, а ввечері — ніяк. І такі, де працювати ввечері якраз найкраще. Є ще й такі, де я звикла надзвичайно атмосферно проводити час з друзями, але про жодну працю там навіть йтись не могло.

Це, наприклад, класичні Дзиґа, Світ кави, Синя фляшка чи Золотий дукат, які було викреслено відразу із переліку кав'ярень-претендентів на робочий простір через цілоденний потік людей. Усі заклади мережі "!Фест" теж автоматично викреслено із схожих міркувань, а ще через гамір, великий наплив туристів і не надто привабливе меню. Якщо для вас, як і для мене, важливою є гарна картинка за вікном, то підвальні приміщення також одразу відпадають. Хай яка класна піцца в Челентано на розі Ринку і Галицької і хай як там тихо в обід на -1 поверсі, — не підходить. Хай як зручно в практично будь-яку пору дня можна влаштуватись у Пузатій хаті на Січових стрільців, ще й дешево поїсти, — не підходить. Через відсутність вікон, не підходить також не цілковито комфортний, але по-своєму атмосферний, заклад в підвалі Музею ідей Трапезна, а також Кентавр, що на пл. Ринок. Щодо пабів, то через підозру їхньої непристосованості для таких цілей, тестувати їх наразі не доводилось.

Про невдалі досвіди розповідати не хочу, хіба б хтось питав. Хочу розповісти про ті, де все вдавалось і куди я приходила на регулярній основі протягом останнього року.

Отож, серед найсприятливіших для організації своєї праці кав'ярень Львова у мій топ-10 увійшли наступні:

1. Старі мури

2. Фреска (особливо зимою)

3. Кабінет 

4. Меделін

5. На бамбетлі

6. Кафе #1

7. Мапа (особливо влітку на терасі)

8. Бекерай-кав'ярня

9. Спіжарка

10. Gloria Jeans Coffee.

Порядковий номер вказує на пріоритетність і частоту відвідування протягом останнього року. Для порівняння, два роки тому першість займала Кафе #1**.

***

Випадкові факти з моєї гуманітарно-фрілансерської діяльності в закладах Львова:

У проміжку між 2013 Новим роком і початком літа того ж року мені довелось написати приблизно чверть сотні есеїв, два статистичні аналізи, кілька десятків сумних віршів, чотири пости у власний блог і один — в чужий, а також завершити два великі фрілансерські проекти. Все це у кав'ярнях.

Одноразовий "сеанс" праці у кав'ярні займає у мене в середньому 2-3 години. Найдовше — близько 6 годин. Це було в Старих Мурах.

Одним з найекстремальніших закладів, де кілька разів вдавалось непогано попрацювати — Фест. Той, що на вул. Стефаника. Той, що вночі перетворюється на щось незрозуміле, і той, де не діють жодні урядові заборони куріння. Працювала вдень.

Близько пів десятка разів я виходила з дому/універу/офісу з метою попрацювати у TexMexBBQ і щоразу міняла свій намір на півдорозі, опиняючись в результаті в іншому закладі.

Коли я працювала над багатосерійним польовим дослідженням і потребувала записати у Львові кілька десятків інтерв'ю із респондентами, причетними до теми, я обирала для розмов такі заклади: Плітка (вже близько року не існує), Дзиґа (другий поверх зал зліва, колишній зал для некурців), Світ кави, Купол, Кентавр, Смаколик. За винятком Світу кави, було зручно, достатньо тихо і затишно.

Правила облаштування робочого часу у кав'ярні:

1. Не беріть з собою друзів;

2. Не йдіть туди, де можете зустріти друзів і знайомих;

3. Не чекінтесь, щоб вас не знайшли друзі;

4. Не вмикайте соцмережі. Забудьте про соцмережі. Вчіться таймменеджменту.

5. Пам'ятайте, що ваш монітор можуть бачити інші.

І ще одне спостереження: розповідаючи комусь щось гарне про Львів, починаю дужче його любити. Чудовий спосіб навчитись цінувати своє місто, спробуйте.

Ну от, здається це все, про що я хотіла поговорити. Не сподівалась, що буде так багато. Втім, раптом комусь пригодиться мій досвід, — радітиму. А от де мене працюючу можна зустріти сьогодні — не розповім, щоб ніхто бува не відволікав від написання диплому. Зацікавлені довідаються постфактум :)

P.S. Більшу частину цього тексту було написано у Мапі. Wi-fi не працюв.

P.P.S.: Попри те, що деякі львівські кав'ярні чудово надаються для робочого процесу, мені найефективніше і найнатхненніше працюється в дорозі. У поїздах, перетинаючи країну за країною у напрямку до океану, і особливо у літаках, на трансантлантичних рейсах. А де вам?

_______________________________

*Тільки постарайтесь уникати Кличного відмінка.

** У пості описано особистий досвід; на жодну об'єктивність не претендую.