I love to see the evening sun goes down
Обожнюю людей ночі, відчайдухів, які вміють проводити нічний час; не займаються вилежуванням у ліжку, не переглядають тонни зовсім зайвих і порожніх фільмів чи передач, не висять зазомбовано в соціальних мережах, не обнишпорюють вдесяте за день холодильник. Обожнюю тих, які не марнують своє життя, не паплюжать молоді роки, не займаються безглуздям, не нехтують можливостями, які дарує ніч.
Колись промайнула думка створити клуб опівнічників. Пам’ятаєте, як у тому дитячому фільмі «Чи боїшся ти темряви?». Там сміливі дітлахи збирались в лісі біля вогнища і по черзі розповідали сташні історії, які самі ж і вигадували. Фільмик древній, 92-го року, а проте досі ностальгічно зачіпає. Коротесенькі сюжетики по 25 хвилин впадають в душу і захоплюють.
We're called The Midnight Society. Separately, we're very different. We like different things. We go to different schools, and we have different friends. But one thing draws us together: the dark. Each week we gather around this fire to share our fears and our strange and scary tales. It's what got us together, and it's what keeps bringing us back.
This is a warning to all who join us. You are going to leave the comfort of the light, and step into the world of the supernatural.
От би повторити щось схоже, проте більш сучасне і не обов’язково прив’язане до жахіть та мракобісся. Такий собі клуб за інтересами, де можна робити що завгодно.
Треба вміти ловити мить і вчитись користатись з темряви, адже найкращі речі кояться вночі...
Вночі тихо. Вночі спокійно. Вночі добре.
Чому б саме вночі не виконувати найприємніші справи? Прогулянки під місяцем, бродіння по калюжах, дослідження незвіданих місцин, обмін новинами, обмін ніжностями, обмін любов’ю...
Люди! Розмалюйте свої ночі! Влаштуйте вечірку зі свічками, придумайте незвичний маршрут для прогулянки, вирвіться хоч на одну добу з щоденних метушливих буднів і ночуйте на околиці в палатці, рахуйте зорі, купайтесь (кохайтесь) в нічній росі, танцюйте під місячним сяйвом, призначайте побачення на 4 ранку, оглядайте на даху нічне місто, шаленійте....!!!
Робіть це для тих і з тими, кого любите, бо хто ж як не ви зробите для них щось приємне?!
Щоразу все важче знайти собі післяпівнічне товариство. Хтось перебрався до Києва чи до Канади, хтось одружився і пильнує хату, хтось вагітний і не в змозі, а хтось набрав зайвої ваги і перетворився на неповороткого зануду перед телевізором і вже не здатен випхатися з квартири, надто в нічну пору.
Всі вони були моїми близькими людьми, з якими окрім низки спільних зацікавлень (з кожним з них різних) здебільшого нас об’єднувала ніч. Пройшли часи, змінилось все.
Ми просто розучились мріяти!
Невже то тільки я відчуваю вмиротвореність і щастя, коли сонце давно сховалось, а до світанку ще так далеко?!
Потребую когось, хто розділить мою пристрасть до ночі, бо зрозуміла, що сама більше так не можу/не хочу. Як тільки знайду однодумців, то нам буде добре вночі.
