Знаєш чому?

Знаєш, чому ти мені подобаєшся?

Бо ти впертий, як віслюк. На кожне моє спонтанне необдумане гучне «ні» ти тихо кажеш «так». Щоразу, коли я кажу «чорне», ти кажеш, ні не «біле», бо тоді ти б мені геть не подобався, а «червоне», і це найкращий у світі компроміс.

Бавишся, що нескромний, хоча насправді скромний.

Тютюн і алкоголь не пасують тобі, а ти й не цікавишся цим. Лайка теж не пасує, але часом, коли ти бавишся, що нескромний, вдаєшся до неї. Виходить кумедно і ти вмить перестаєш.

Впевнений в собі, але не на 100% і переважно цього замало, однак, далеко не самовпевнений, що просто чудово.

Інтелектуальний, але про це не знає широкий загал, оскільки не амбітний і не прагматичний. Талановитий, про це загал знає краще, бо таке годі приховати.

Відвертий, але всім ділишся вдяючись до чисельних дотепів. Ну, це не дуже подобається. Проте, це теж унікально.

Надто ніжний і делікатний і надто боїшся не скоїти дурницю і, головне, не образити, тих, хто тобі не байдужий. Це зворушливо і викликає захоплення. Однак, твоє добре велике серце принесе тобі більше горя, ніж втіхи, бо у своїй щирості ти беззахисний перед акулами, які домінують у світі. Гаразд, хай не домінуюють, але мають ох який великий нищівний вплив.

То як, я подобаюсь тобі?

Кажи «ні» і втікай щодуху.

Про проблеми українського нейтралітету

рецензія на статтю Володимира Вітковського на ZAXID.net від 29.08.2008

http://www.zaxid.net/article/22715/

Важливим аспектом зовнішньої політики нашої держави є проблема вступу України до євроатлантичного союзу. В її контексті постає чимало складних внутрішніх питань, розв’язання яких сьогодні не є однозначним. Стаття Володимира Вітковського присвячена одному з них, а саме — проблемі українського нейтралітету.

Серед українських громадян євроатлантична інтеграція має як своїх прихильників, так і противників, кожні з яких наводять вагомі аргументи на користь своїх теорій. Прихильники антинатівських поглядів керуються категоричними і не завжди коректними гаслами, сформованими в Кремлі. Симпатики євроатлантизму, яких чимало серед української владної верхівки, підкреслюють благотврність вступу України до НАТО, наводять приклади співіснування в межах альянсу держав з різним соціально-політичним і економічним станом.

Автор, засуджуючи погляди одних і других (про це свідчить різка манера характеристики обох сторін за допомогою чималої кількостіслів і словосполучень із негативним оцінним забарвленням), намагається дати альтернативу «натовізації», якою є розбудова послідовно нейтральної України. Для обґрунтування цієї ідеї В. Вітковський наводить ряд аргументів, які вважає незаперечними. Найважливішим з них, на думку автора, є теза, закріплена ще 1990 року в 10 пункті Декларації про державний суверенітет України, підтриманої на грудневому референдумі 1991-го року дев’яноста відсотками населення усіх регіонів нашої держави. Ця теза засвідчує намір України «стати в майбутньому постійно нейтральною державою», відповідно до чого вона прагнутиме не вступати до жодних військових блоків і дотримуватися трьох неядерних принципів — не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Другим аргументом на користь такої позиції є ідейно-політичний розкол України, наслідком чого є протилежне бачення її населенням подальшого розвитку України, а відтак доцільності/недоцільності її вступу до НАТО. І, врешті, третім вагомим аргументом називається негативне ставлення більшості українських громадян до ідеї інтеграції в натовський альянс.

Аналізуючи згадані аргументи, а також переконання прихильників НАТО, що зводяться до усвідомлення неспроможності України витримати тягар зусиль та витрат, що їх треба докласти для ефективного убезпечення себе за умов нейтралітету можлива тільки як «програма глибоких соціальних реформ».

Однак, на жаль, Вітковський змальовує перспективу реалізації цієї програми тільки ідеями щодо реструктуризації армії, яку пропонує зробити на кшталт ізраїльської чи швейцарської, акцентуючи при цьому головним чином на необхідності уніфікації однострою військових структур. Як видається, проблема переоформлення української армії, хоч важлива, але не єдина з-поміж тих, що потребують негайних і глибоких соціальних змін у сучасній Україні в контексті її нейтралітету. Передусім впадає у вічі відсутність налагодженої політики щодо розв’язання паливно-енергетичних проблем України, шалено зростаючий зовніштій борг країни, глибока внутнішня економічна криза, що має стійку тенденцію до поглиблення, призводить до банкруцтв, закриття або загрози закриття стратегічних для України виробництв і заводів (зокрема, в металургійній промисловості та ін.), що, в свою чергу, узалежнює Україну від інших держав. Ці та інші проблеми мають, на мою думку, безпосереднє відношення до акцентованою Вітковським ідеї необхідності розбудови послідовної нейтральної України. Тому, вважаю, що автор, хоч і слушно піднімає згадану проблему, на користь якої виокремлює доволі вагомі аргументи, проте ілюструє їх надто поверхнево і недостатньо яскраво. Ще одним негативним фактором, який ускладнює сприйняття статті, є манера викладу матеріалу, яка, як уже зазначалося, характеризується рядом негативно-емоційної лексики та грубими формулюваннями, а тому є недостатньо коректною, що радше відштовшує, аніж привертає читачів до головної ідеї статті.

It's Cool to Read

Ever since I learned to read, when I was three years old, I love books. Since then, I collect them and consider them to be a great value. Few years ago, when I studied at school, I read constantly - from the morning to the evening and whole night long. I had a lot of time for this, because I did not like school and attended it very rarely. When I went to school I always took some books and read during boring classes. Among my friends there were many of those, who appreciated literature, the same as I did. We exchanged books and discussed them often.

Not surprisingly, that my favorite annual celebrations are days of the Book in Lviv, called the Forum of the Publishers. It is a major book fair. This event is held annually in mid-September. A lot of book publishers from all over Ukraine and also other countries, like Poland, Germany and, of course, Russia come to take part in the fairs.

Last year even the Norton from the United States came.

Within the Forum there are a lot of events. For four days, during the fair, there are many representations of the new publishing projects, presentations of the new books, meetings with famous writers and readings for children. The Forum also held screenings of films, bases on books and a lot of other interesting events.

Among my favorite modern Ukrainian writers are Andrii Kokotiukha, who is a recent guest of the Forum. He is a very famous Ukrainian journalist, writer and provocateur. He writes mostly in the genre of adventure and criminal detective novel. All books are extremely exciting and special. Kokotiukha is continuously works in the most popular Ukrainian newspapers, magazines and TV channels. He has written scripts for several documentaries on the series "Criminal history" on the ICTV channel. Based on the novel "Legend of goofy" television feature film was shot. A huge number of other books are waiting to be screened. He writes the Ukrainian and Russian languages.

For the book addicted people, Publishers Forum in Lviv - is a really important celebration. Despite the fact that similar celebrations are held in other cities in Ukraine such as Kiev, Odessa and Kharkiv, Lviv Book Fair is the largest in Ukraine, the most successful and attracts many people.

Мудрість житейська

Фрагмент з автентичних вечорниць.

Старша тітка навчає юну дівчину:

Коли помітиш, що парубок оком на тебе кидає, то не липни до нього відразу. Бо він, напевно, сучий син. Походить тай покине. Ти роби так, дочко, коли він до тебе ближче, ти од нього дальше. Раз подивись привітно, а двічі не любо, коли вийди до нього, а коли ні. Поводи його так довгенько, а як добре вивіриш, що він тебе не дурачить отоді й кажи йому правду. Отак треба з ними.

Цікаво, чи вона справилась...

)

Літо... Обдумані вчинки.

Майже половина днів літа минули... Я покинула чинити необдумані вчинки, повернулась до звичного прагматизму. Так почуваюсь значно впевненіше і значно більше на своєму місці.

Думки початку літа переважно впираються в екзамени та інші важливі речі. Вчусь лагодити все в своєму житті сама. Пильную швидке вироблення необхідних документів, даю собі раду з усіма можливими рахунками, дбаю про одержання численних довідок і їх переклад в лінгвістичному центрі, проводжу багато часу у ректораті, комунікую з важливими людьми, пишу офіційні листи, спеціалізуюсь в обміні валют туди і назад.

Все буде так, аж поки хтось не переконає мене жити по іншому, мати інші цінності, покинути звичні пріоритети. Це так малоймовірно, але очікувано. Мабуть.

***

Прагматизм, скептицизм, перфекціонізм, раціоналізм, снобізм, кар’єризм — поєднання цих життєвих засад — це формула успішного життя, кар’єрного зросту, високого рейтингу, достойної зарплати, матеріальних благ, маси потрібних знайомств, самовдосконалення, лідерства, недосяжності, заздрості інших — слабших, слави, визнання, благополуччя. Щастя? Навряд... чи Мабуть.

***

Життя таке просте, коли ти знаєш чого хочеш, не маєш жодних ідолів, не вдаєшся до фанатизму, не витаєш у хмарах, не залежиш від інших, здатен самотужки залогодити найдужчі проблеми і не виявляєш надмірних емоцій. Просте, коли міцно стоїш на ногах, не впадаєш у меланхолію і не вдаєшся до інфантильних мріянь. Просте, мабуть.

Завжди бути приземленим і самокритичним. Завжди аналізувати свої і чужі вчинки, порівнювати їх. Завжи йти вперед, бути кращим; ніколи не зупинятись перед труднощами; нікому не дозволити себе обігнати, чого б це не коштувало. Але тоді існує великий ризик колись прокинутись самотнім і нещасним. Постійний успіх це неприродно. Мабуть.

Літо змушує серйозно задумуватись над життям і приймати важливі рішення. В голові рояться тонни думок, переосмислюються вчинки і цінності, ставляться ключові запитання — що є моїми пріоритетами, для кого я живу, яка основна мета, яким методом я її досягатиму... Від відповідей залежить все майбутнє. Скоро мушу оголосити свій вибір. Час пішов. Мабуть...

Весна штовхає до необдуманих вчинків

Прекрасна Весна...

Це просто байка, чарівна байка про те, що залишило солодкий спогад в серці про останню весну.

Весна штовхає до необдуманих вчинків. А літо спонукає до логіки, раціоналізму і прагматизму.

Це була найбурхливіша весна за всі мої ** роки.

Все починалось монотонно... Черговий семестр, що стартував 1 березня, обіцяв бути важким, довгим і насиченим. Ніхто ще не оклигав після зимового застою і повільно входив в ритм барвистого академічного життя і в повсякденні післявакаційні клопоти.

***

Весна наукова

Мені залишалось ще чимало попрацювати над науковою роботою. Ще б пак! Побудована суто на джерелах і співпраці з живими людьми, вона постійно доповнювалась новими фактами, цікавими деталями і коментарями головного респондента моїх інтерв’ю — Володимира Кучинського, та наукового керівника — Ярослава Грицака. Під кінець весни все закінчилось успішним захистом і чудовою рекомендацією. Аж шкода, тепер все літо бракуватиме клопіткої наукової роботи і тих людей, про яких і з якими я пишу.

***

Весна академічна

Разом із допрацюваннями над науковою роботою, весною довелось мати найцікавіший академічний семестр досі. Вдвічі більше спецкурсів, ніж будь-коли раніше. Важко виділити якийсь один, все було одинаково цікаво.

***

Танго весна.

З початком весни знову прийшла на уроки танго. Притягнула туди з собою новоспеченого знайомого, з яким абсолютно випадково познайомилась на останньому Зимовому балу в Домі Офіцерів. Цікаво було заново слухати давно засвоєну теорію і заодно усвідомлювати як багато я забула чи опустила колись. Танго-весна була прекрасна. Щотижневі мілонги, які я спершу в пориві танго-жадоби майже не пропускала; давно дорогі і цінні люди, з якими завжди приємно розмовляти і які часом відкриваються з нового боку... Ще багато добра. Прекрасна танго-весна.

***

Весна романтична.

Весна необдумана. Сповнена інтриг і несподіваних вечорів (ночей). Якби думала свіжо, якби хоч раз задумалась про те, що роблю, то не було б і половини пригод. ...І не було б чого згадати зараз і згодом.

***

Весна красива.

Завжди, коли говорила/думала про весну, мимоволі кривила невдоволену гримаску: фе, спершу сніги до колін, потім калюжі знову до колін, потім повені на Західній Україні, отруєння першими трускавками, безглуздий флірт, коти під вікнами, травнева спека, коротенькі сукенки на бліденькому після зими тілі... Цієї весни я зрозуміла, яка вона красива! Природа досконала, барвиста, неповторна! Весняні кольори гріли душу. Я зустрічала весну з відкритими обіймами, ловила в свій бік чарівні посмішки, проводила незабутні миті, спостерігала цвітіння дерев, ніжилась в перших квітах і на першій зеленій траві, танцювала в загадкових місцинах і з загадковими юнаками, знайомилась з новими людьми, вмиротворено поренала у марево в солодких обіймах. Весна щаслива.

Саме цим весна і прекрасна... Тим, що залишеє сліди всередині і весь наступний рік виринає в пам'яті.

Весна штовхає... Штовхала і буде штовхати!

Післяпівнічні бажання

I love to see the evening sun goes down

Обожнюю людей ночі, відчайдухів, які вміють проводити нічний час; не займаються вилежуванням у ліжку, не переглядають тонни зовсім зайвих і порожніх фільмів чи передач, не висять зазомбовано в соціальних мережах, не обнишпорюють вдесяте за день холодильник. Обожнюю тих, які не марнують своє життя, не паплюжать молоді роки, не займаються безглуздям, не нехтують можливостями, які дарує ніч.

Колись промайнула думка створити клуб опівнічників. Пам’ятаєте, як у тому дитячому фільмі «Чи боїшся ти темряви?». Там сміливі дітлахи збирались в лісі біля вогнища і по черзі розповідали сташні історії, які самі ж і вигадували. Фільмик древній, 92-го року, а проте досі ностальгічно зачіпає. Коротесенькі сюжетики по 25 хвилин впадають в душу і захоплюють.

We're called The Midnight Society. Separately, we're very different. We like different things. We go to different schools, and we have different friends. But one thing draws us together: the dark. Each week we gather around this fire to share our fears and our strange and scary tales. It's what got us together, and it's what keeps bringing us back.

This is a warning to all who join us. You are going to leave the comfort of the light, and step into the world of the supernatural.

От би повторити щось схоже, проте більш сучасне і не обов’язково прив’язане до жахіть та мракобісся. Такий собі клуб за інтересами, де можна робити що завгодно.

Треба вміти ловити мить і вчитись користатись з темряви, адже найкращі речі кояться вночі...

Вночі тихо. Вночі спокійно. Вночі добре.

Чому б саме вночі не виконувати найприємніші справи? Прогулянки під місяцем, бродіння по калюжах, дослідження незвіданих місцин, обмін новинами, обмін ніжностями, обмін любов’ю...

Люди! Розмалюйте свої ночі! Влаштуйте вечірку зі свічками, придумайте незвичний маршрут для прогулянки, вирвіться хоч на одну добу з щоденних метушливих буднів і ночуйте на околиці в палатці, рахуйте зорі, купайтесь (кохайтесь) в нічній росі, танцюйте під місячним сяйвом, призначайте побачення на 4 ранку, оглядайте на даху нічне місто, шаленійте....!!!

Робіть це для тих і з тими, кого любите, бо хто ж як не ви зробите для них щось приємне?!

Щоразу все важче знайти собі післяпівнічне товариство. Хтось перебрався до Києва чи до Канади, хтось одружився і пильнує хату, хтось вагітний і не в змозі, а хтось набрав зайвої ваги і перетворився на неповороткого зануду перед телевізором і вже не здатен випхатися з квартири, надто в нічну пору.

Всі вони були моїми близькими людьми, з якими окрім низки спільних зацікавлень (з кожним з них різних) здебільшого нас об’єднувала ніч. Пройшли часи, змінилось все.

Ми просто розучились мріяти!

Невже то тільки я відчуваю вмиротвореність і щастя, коли сонце давно сховалось, а до світанку ще так далеко?!

Потребую когось, хто розділить мою пристрасть до ночі, бо зрозуміла, що сама більше так не можу/не хочу. Як тільки знайду однодумців, то нам буде добре вночі.

Трохи перцю

Мені подобаються люди, які не задають надто багато запитань, не діймають порожніми розмовами, «ні» розуміють буквально. Мені подобається стабільність, впевненість (і самовпевненість), категоричність і рішучість. Мені подобається, коли роблять більше, ніж обіцяють. Мені подобається різкість, гострота і холод. Мені подобається відвертість, здоровий глузд, розсудливість. Мені подобаються цілеспрямовані інтлектуали. 

Ненавиджу тих, які живуть тільки для майбутнього, не бачать і не цінують того, що мають сьогодні. Ненавиджу українофобів, лицемірів і бовдурів. Ненавиджу хабарників, алкоголіків, політиків, блазнів, сраколизів, симулянтів і дегенератів. Ненавиджу, коли кажуть чи пишуть «привітяксправи», питають «аможнатебепоцілувати?» (...нубудьласочкахочраз). Ненавиджу слабоволих, боягузів і закомплексованих.  

Не розумію навіщо стримують пристрасть, серуть грошима, псують стосунки з родичами, дивляться серіали, провокують скандали. 

Хочу... А все, що хочу, те і роблю і буду робити. 

Ось. Все сказала. 

Про Mr. Rightman-а

Хто такий Mr. Rightman? Здавалося б, все досить просто: Mr. Right is a Man that Every Woman wants to Find, Fuck and Marry. Кожна має свій смак, типаж, свідомі і підсвідомі критерії.

Мене питали, хто для мене ідеальний чоловік. В шостому класі відповідала, що Джонні Депп. Два роки тому, що ідеальних чоловіків не існує. Сьогодні скажу таке:

Ідеальний чоловік — це той, хто давно і безповоротно попрощався з юнацтвом, має великий досвід і набуту мудрість.

Це той, хто достатньо свідомий не повторювати молодечих помилок і розпізнавати, що є добрим, а що ні.

Це той, хто розуміє, що жінки, з якими він гуляв і дорослішав — не для шлюбу, а для вражень. 

Це той, хто не боїться обов’язків і завжди відповідає за свої слова. 

Це той, хто не злякається, коли почує, що має стати батьком.

Це той, хто вміє цінувати жінку, яка поруч, бути відданим і дбайливим.

Це той, хто має чітку життєву позицію, свої погляди і не витає в ілюзіях. 

Це той, ким не можна маніпулювати і вводити в оману. 

Це той, хто завжди знає, що йому слід робити.

Таких дуже мало, але є. На власні очі бачила. Колись собі знайду. Однак не скоро. Ще треба багато багато часу, щоб самій бодай наблизитись до ідеальної. Проте це вже інша історія і зовсім інша парадигма.

P.S.: Успіхів, дівчатка!

Найкращі речі кояться вночі

Найкращі речі кояться вночі. Найбільш сокровенні, інтимні, такі, які лишаються у пам’яті до кінця днів. Ніч — найкраща змовниця, адже вона зберігає таємниці. В її пітьмі чуєшся затишніше і розкутіше, бо ніхто не бачить. Ти маєш право на помилку і ніхто не осудить. В темряві ти досконалий і позбавлений безглуздих комплексів. Забуваєш про всі клопоти, повинності; просто піддаєшся її чару, Чорної Володарки, яка вабить своєю досконалістю і затишком. Ти розкутий і готовий до нових відчуттів, які подарує вона... Ніч. Обіймає і дарує спокій. Немає нічого кращого, від відчуттів, дарованих вночі. Люблю ніч, темряву, пітьму. Хто не пізнав принад ночі — нещасний.

Темрява зближує, розсуває межі, загострює відчуття, дарує свободу дій. В темряві пізнаються нові, незвідані емоції, що зводять з розуму. Вона щоразу інша, щоразу пропонує нові враження. Темношкіра Тоні Моррісон розповідає: «Темрява має п’ять або шість відтінків. Є шовковисті, є й вовняні. Деякі порожнисті, а деякі — ніби пальці. Всі вони не стійкі. Змінюються з однієї барви чорноти на іншу». Ось така кольорова темнота.

Пітьма — це глибокі сутінки, хоч око вийми. Коли ти цілком позбавлений зору, загострюються слух та запах. Народжуються зовсім різні відчуття. Мурашки бігають по шкірі від найменшого доторку будь-чого... будь-кого; прискорюється пульс. Пітьма породжує переживання: страх. Проте хто сказав, що переляк — це погано? Справді поганим є ніколи не звідати всього багатого спектру емоцій та відчуттів. Пітьма породжує переживання: задоволення. Ти шаленієш від одержаних відчуттів, збуджуєшся, забуваєш про все на світі, хочеш ще і ще; аж до світанку, який все зруйнує, проте залишить тобі неймовірні спогади.

Ночі бувають різними. Кожна неповторна. Вчись впіймати особливість кожної.

На останок, Олесь Гончар, який чудово розуміє ніч:

«Найкоротші у світі ночі — ночі закоханих. Незчуєшся, як і змайне така ніч, відпливе зорями, відбагряніє загравами за Дніпром. Замерехтить сріблястий туман світанку над сагою і садки наскрізь просвітяться — розвиднятися буде. І хто з людей, із тих, хто найраніше встає, побачить, як двоє виходять із ночі, взявшись за руки, згадає і свої сріблясті тумани тих найщасливіших світань, що зустрічали двоє закоханих десь біля хвіртки, коли вже й пора, а розстатись несила, бо не все ще переговорено, не надивлено ще йому на неї, а їй на нього...»

Люблю ніч, темряву, пітьму...