Всі дівчатка — козли

Дивлюсь в минуле крізь усе життя і згадую багато випадків, коли спілкувалась з чоловіками, входила в інтерес і починала цікавитись суб'єктами більше, аніж на рівні простих співрозмовників. Що може вразити в чоловікові? Перед усім галантність і дорослість; риси до болю рідкісні і цінні. Пригадую всього кілька випадків виявів справжнього джентельменства в мій бік. Солодкі, милі спогади. Для мене джентельмени починаються в Польщі, потім закінчуються в Польщі, потім з'являються Нідерландах, потім знову в Польщі. Там і закінчуються.

Бездоганні манери, відшліфовані роками; інтелігентність і начитаність; природній шарм, зачаровуюча усмішка, грайливий (роздягаючий, розумопоглинаючий) погляд, приємний тембр, сильні руки; неймовірна впевненість на межі із самовпевненістю; інтелект, інтелект, інтелект!

Коли стикаєшся з чималою кількістю українських представників слабкої (читай: чоловічої) статі, то виникає бажання

оберігати їх, ніжних, тендітних, беззахисних істот, які так часто губляться в своїх рішеннях, так повільно дорослішають, так сильно потребують допомоги якоїсь матусі чи старшого наставника… Намагаються імітувати

джентельменство… Не можу стримати лукаву посмішку, коли це виходить жалюгідно, а переважно так і трапляється. Смішні маленькі хлопчики! Байдуже скільки їм — 20 чи 45. Виходить, що до них як власне чоловіків (о, пробачте, любі чоловіки, за мій фатальний, категоричний егоїзм) ставлення з боку жінок конс'юмеристське. На кшталт: «Мммм, милий, хочу.» Здебільшого, для короткотермінової одноразової акції. А невдовзі трапляється знову те саме. Це якийсь просто невпинний ланцюжок, коли щоразу натрапляєш на те саме в тому чи іншому прояві.

Тоді відбувається дивна річ: своєрідна заміна ролей. Ми максимально наближаємось у своїх рисах до чоловіків, наші власні риси стають маскулінними, ми позбавляємось сентиментів, надаємо більшу перевагу механіці та електриці, ніж кухні чи шопінгу. Нас починають цікавити інші жінки і це прекрасний момент усвідомлення неактуальності, скажімо, релігійних настанов. В чоловіків відбувається те саме. Як часто останнім часом ви бачите чоловіків-краль у вузеньких штанах і з торбинкою через плече, за яку ще 15 років тому чоловіка би згноїли за педарастію? Як часто ви чуєте, що чоловік дивиться мильну оперу чи няньчить вдома немовлят? Я — щодня. Є один прекрасний момент: у цій підміні ролей ми врешті здатні вирішити задачку колишнього суспільства про так звану«неможливість дружби між чоловіками і жінками». Зараз ми, як ніколи з ними близькі, маючи спільний фактор — усвідомлення потреби перебудови суспільства.

Важко розглядати сучасних чоловіків як пожиттєвих партнерів. Наприклад, мені — дуже. Я чітко усвідомлюю, що не

хочу, щоб мої діти були схожими на жодного з них. Можливо, я б хотіла, щоб вони успадкували якусь окрему рису, чи ваду (світ досконалий у своїй недосконалості), але, щоб цілком стали їхньою копією — ніколи. Натомість, коли, скажімо, розмірковую над тим, якби моя дитина перейняла всі риси Марічки — розпливаюсь у приємній посмішці. Згадую про ніч серпня 2009 і серджусть на проблему недосконалості статевості.

Особисто для мене з цієї непростої дилеми життя — чимало користі. В мене дуже багато друзів-чоловіків. Справжніх друзів. І, мабуть, жодної істинної подруги (за винятком трьох фемін, про яких неодноразово йшлося і буде йтися все моє життя). Немало уподібнена до чоловіків, я добре їх розумію, а вони мене. У результаті, виходить гармонійне спілкування на усіх рівнях. Я можу на них покластись, захоплюватись ними, проводити дозвілля, планувати серйозні проекти, втілювати найсміливіші плани (бо з жінками — ні). Однак, не можу думати про них, як про потенційних продовжувачів мого роду — одразу стає млосно і огидно, наче йдеться про інцест чи ще якесь страшне збочення.

Що може вразити в чоловікові? Я уже перелічила, не раз і не тільки тут. Однак, чи на довго? На день? Тиждень? Рік? П'ять років? Нехай. Але ж, ради Бога, не на все життя. (!)

Завдяки важкій суспільній ситуації, що поступово складалась останні десятки років і зараз остаточно випливла на поверхню, ми можемо простежити за численними недоліками устабільненого ладу стосунків, який вичерпав свою актуальність. Межі, в які всунула нас релігія, мораль, а потім широкий загал і передання традицій поколінням — надто вузькі. Слід давно вже все переглянути і осучаснити цю модель. Якщо, звісно, все не стане на свої колишні місця. Втім, кажуть, що всіх справжніх чоловіків забрала війна і чомусь я схиляюсь цьому вірити.

Останнє: чоловіки, будь ласка, не будьте дівчатками. Я все-таки, мабуть, хочу колись дітей.

Розтрачена й знівечена душа

Тебе ніхто не любить, бо ти негідник.

...

Ти втратив її, бо був спражнім бовдуром. Інфантильним егоїстичним хлопчиськом, якому було чхати на весь світ. А їй не було. Коли зайшла мова про перспективу справді серйозних стосунків, ти просто злякався, не зміг прийняти правильного рішення, образив її і вона пішла. Бо ти бовдур, слабак і нікчема. А потім захотів помсти. Помститися їй, її друзям і всьому світові. З тієї самої миті, коли зрозумів, що вона більше не твоя і вже ніколи не буде твоєю, ти став різким і грубим з усіма, хто тобі траплявся — чи то мама, яка люб’язно приготувала тобі сніданок, чи тітка в магазині, яка подавала тобі хліб, чи п’ятирічна дівчинка, яка перечепилась через твій недбало пожбурений додолу рюкзак, поки ти кричав на когось по мобільнику просто на вулиці.

Кілька перших тижнів ти майже не вилазив зі своєї нори — штори заслонені, на столі згромаджено дюжину горняток, не реагуєш на благання мами піти нарешті в університет, тільки те й робиш, що вирячаєшся в монітор, це єдине, що тобі зараз до снаги. Ти у відчаї, але ніколи не признаєшся в цьому нікому, навіть собі. Духу не вистачить. Годинами клацаєш мишкою. Клац — пошта. Тут лише реклама, ти ж нікому не потрібен. Клац — соціальна мережа. Гордий, заходиш під ніком, бо наче не цікавишся «попсою», а насправді, ти такий як всі, просто лицемірніший. Клац — ще один акаунт і ще. Порожньо. Клац — скайп. Кілька людей помічено в онлайні. Не наважуєшся написати нікому, бо боїшся бути відштовхненим.

Ти все-таки інколи бачишся з людьми. Не надто часто, коли видираєшся зі своєї нори, щоб трохи соціалізуватись, бо все ж боїшся з’їхати з глузду. Соціальна спільнота досі приймає тебе. Котрась більше, а котрась зовсім трохи. Це тому, що ти, як і будь-які лицемірні боягузи зі шкіри пнешся, щоб внести туди свою вагому лепту, щоб тебе побачили, зацінили і запам’ятали; а ще приймають, тому що люди милосердні і благодійність — це просто добрий християнський жест. Але ніхто з них ніколи насправді не потребує тебе. Коли була вона — так; тоді ти чогось вартував, бо вона робила тебе Людиною. А коли ти знехтував нею все змінилось. 

Вона потрібна тобі і ти це знаєш. Світ потрібен тобі і ти це знаєш. Ти непотрібен нікому і це ти теж чудово знаєш.

Твоє життя — суцільний абсурд; немає жодного сенсу в такому існуванні. Ти це потрохи усвідомлюєш. Вирішуєш змінити тактику. Для початку перетворюєш свою печеру на кімнату середньостатистичного холостяка-студента. Виносиш брудний посуд, кидаєш в пральку одяг і постіль, від яких тхне. Одягаєшся в чисте, але не попрасоване і як компенсація, пахтишся торішніми парфумами.

Тепер слід кудись вилізти, адже захисне і тому любе серцю кубло вже набридло. Йдеш туди, куди шурують всі. Так легше загубитися в натовпі. Обираєш таке заняття, яким зараз модно займатися, — долучаєшся, до вуличних соціальних танців. А чому б ні — зараз це модно, до того ж часи, коли з чоловіків (хлопчисьок) кплять через танці давно минули. Згадуєш як танцював раніше, з нею. То найщасливіші твої спогади, коли її волосся торкалося твоєї щоки. Це все минуло і ніколи не повернеться. Це ж ти усе зіпсував, егоцентричний мерзотник. Ти переборов ностальгію і ступив на танцпол. ЇЇ не було, вона поки що старанно уникає місць, де ви бували разом. Тобі кортіло її побачити, однак, ти з полегшенням зітхаєш — так значно краще. Кидаєш оком, бачиш давніх знайомих, забутих на кілька тижнів, бачиш своїх викладачів, які привітно махають тобі рукою, бачиш новеньких незграбних танцюристів, які невпевнено вовтузяться на паркеті весь час оглядаючись. Бачиш сидячих «прекрасних дам», які долучились до спільноти, щоб врешті-решт знайти собі кавалерів, та це їм вже пів року не вдається. Ти байдужий до них, до них тут всі байдужі, надто вже нещасний в них вигляд. Однак, підходиш до однієї із них.

Білявка з пасмами по пояс, надмірними кілограмами і колодязем комплексів. Затонкі брови, сумні очі з безнадією повернені до танцполу. Вона як і ти нещасна, тільки ти це приховуєш, підморгуєш і запрошуєш до танцю і вона, не вірячи власним очам, непристойно швидко погоджується. Вона ще пам'ятає твій зірковий час, коли ти був на висоті і у танцях, завдяки тій, яка пішла від тебе навіки. Тебе тоді хотіли всі і ти був гордий, а вона не ревнувала і тішилась, що ти щасливий. Таки був... з нею.

Після восьми з половиною хвилин кружляння і тягання незграбної та важкої білявки, яка добряче до тебе притулилася, ти відкланявся і за інших обставин уникав би її довіку, якби не самотність. Тобі закортіло привітатись з давніми знайомим. За вином вони розповіли тобі новини за останні кілька тижнів. Ти слухав без особливого інтересу, але тішився, що вони спілкуються з тобою. Білявка не спускала з тебе очей, ковзала поглядом вздовж і впоперек, подумки заглядала під сорочку, згадувала вісім з половиною хвилин, мріяла і гаряче молилась про продовження. Ти все помітив, але не показав їй, бо ще не вирішив, що з нею робити далі.

Наступного разу ти знову прийшов на танцювальну вечірку. Ти відновив собі статус короля танцполу, соціалізувався. Ігнорував білявку, яка знову не спускала з тебе погляду. Це саме було і наступного разу. А на третій, ти знову її запросив...

Що тут незрозумілого, відома стратегія, чим менше показувати дівчині своє зацікавлення, тим більше, вона про тебе мріятиме, думав ти, адже це завжди діє. І тут подіяло. За три тижні ти провів її додому. За три з половиною провів і поцілував. За чотири ви до пізна гуляли містом після вечірки, тримаючись за руки, а за п'ять опинились біля твого помешкання... і зайшли. І залишились, до ранку. Тобі знадобилось десять хвилин, щоб звабити її. Всю ніч вона виконувала кожне твоє бажання, старалась з усіх сил, щоб задовольнити тебе, щоб ти захотів ще, шепотіла, що ти подобаєшся їй. Ти, звісно, не відповів. Білявка тішилась і дякувала благоудатній долі, думала, що її погана безвінцева карма зникла, що вона найщасливіша у світі. Ще довго думала, — наступні два місяці, поки ти крутив їй голову.

Ви продовжувала ходити разом на танцювальні вечірки, де ти запрошував до танцю здебільшого інших дівчат — струнких і граційних краль, які, ти знав, ніколи б тобою не зацікавились. Білявка як і колись сиділа весь вечір за столиком сама, тільки вже не з сумними очима, вона не тямилась від щастя! Ілюзія і самонавіювання творять дива. На жаль...

Одного разу на вечірку прийшла вона, яка все ще була і ще довго буде головним спогадом в твоєму серці. Як ти й хотів, вона побачила вас із білявкою, але кинувши в твій бік єдиний зневажливий погляд, з привітною усмішкою погодилась на танець з вродливим, ще не дуже вмілим, але старанним юнаком, який повністю заполонив її увагу. А потім ще хтось, і ще... Вона була життєрадісна і повна світла і більше жодного разу не звернула на тебе уваги. Їй було байдуже. Вона була дуже щаслива. Без тебе.

Твоєму розпачу не було меж, особливо в кінці вечора, коли ти зрозумів, що все для тебе безнадійно. Цього разу ти не провів білявку додому... Не згадав про неї і на наступний день, тиждень, два... Вона телефонувала тобі десятки разів, ти не брав слухавку, не відповідав на повідомлення, листи. Білявка не знаходила собі місця, впала в розпач, щодня ридала. Тоді було байдуже. Тебе оповила безмежна туга і тобі було всеодно, що її теж.

Коли тебе трохи попустило і ти врешті вийшов на двір, то десь у випадковому місці побачив розбиту горем білявку. З синяками під очима та червоними білками. Далео не вперше переступивши через гордість, вона підійшла до тебе, а ти просто запитав чого їй треба... Бідолаха кинулася бігти в невідомому напрямку. Наступного дня її знайшли бездиханну... з затиснутими пігулками в лівій руці.

...

Тебе ніхто не любить, бо ти негідник.

Меланхолійні рефлексії

Мрію рівно за рік так само сидіти за столом, так само готуватись до іспитів. Однак, почуватись значно щасливішою. Мрію, щоб за рік в мене були фантастичні спогади, про те, що вдалось здійснити, про незабутні подорожі, події. Мрію, щоб наслідки зробленого лягли приємним осадом в душі. Мрію, щоб всі проекти, які зараз зароджуюються дозріли, і все задумане на рік — втілилось. Мрію про нові знайомства і про відкриття з нового боку давніх друзів. Мрію про матеріальне — про те, щоб відправити свій втомлений щоденним ґвалтом комп'ютер на вічний спочинок і витискати максимум з нового. Мрію про нове помешкання, але знаю, що всього за рік на це годі сподіватись. Мрію про великі зміни, і це якраз мені точно під силу.Знаю, що мрії здатні здійснюватись, бо ми самі господарі своєї долі і якщо ставити собі цілі, а не лежати і мріяти, то можна підкорити все. (і всіх...)

What is it Doing to Our Brains?

There are many of us who can do few things at the same time. If long time ago Napoleon could read, eat and maintain a conversation the same time, people in our time check mail, chat on facebook or google for satisfying their interests, talk on the phone and try to write an essay in English at the same time.

Electronic and digital media era greatly influenced us and effected all of us. Of course, it has its pluses, including: faster access to the information, much more opportunities and less spending power to search what you need and communicate with your friends. However, there are many disadvantages. Everyone should consider that this justified need of the internet leads to extraordinary dependence, which is difficult to get rid of.

Stanford University conducted an interesting research. For this were chosen few special multitaskers and a series of testings of their brain were conducted. The experimental people are carefully chosen students, who can do four-five things at the same time. Highly qualified professors tried to discover how their brains work during doing different things at the same time and how it affects us. The specificity of the research is that it is quite unique. Everything they discover there is new.

Scientists try to explain how these people can do few things at the same time and doesn't loose their focus. There is the opinion that to do many things at the same time are actually terrible and ineffective, however, these students are brilliant in multitasking. They feel great about it, they are busy all day long, they are creative.

The research showed an interesting thing: during googling brain works much more actively than during reading books! However, the serious problem comes up: distraction. We can not focus on few things good, because the more things we do the same time the less effective we do them. If we combine chatting in facebook and the same time writing our paper or studying Latin, we definitely will not be very successful in study.

Sometimes I prefer not to have the internet. For example, this weekend I had a great time without checking out my accounts in social networks or my inbox on gmail. However, on Monday morning there were 23 incoming messages in the inbox, including really important things. Some friends invited me for four interesting events, which I really would like to visit, but did not know about them; my professor and the tutor of the scientific work had written a feedback on my final paper and I would be in a good mood, if I read it before; finally, there was a letter from Christi Anne, who resembled that the homework should have been send few hours ago.There also were few other important reminders. The conclusion is that I forgot or failed to do many important things without the internet, because without it we are very limited in our capabilities.

In my opinion, the solution of this problem is always to have the internet, telephone and other things like that with me, but strive to limit use and do it only when truly necessary.

We have to spend more time reading books and walking. As for me, chatting with your friends through the internet, is a real absurd if you live in the same city. Much more pleasant and useful is to meet with your friend, having a cup of coffee and to chat looking in their eyes, not a computer monitor.

The internet there is a great temptation and addiction and there is nothing worse than addiction, which violates our freedom!

Знаєш чому?

Знаєш, чому ти мені подобаєшся?

Бо ти впертий, як віслюк. На кожне моє спонтанне необдумане гучне «ні» ти тихо кажеш «так». Щоразу, коли я кажу «чорне», ти кажеш, ні не «біле», бо тоді ти б мені геть не подобався, а «червоне», і це найкращий у світі компроміс.

Бавишся, що нескромний, хоча насправді скромний.

Тютюн і алкоголь не пасують тобі, а ти й не цікавишся цим. Лайка теж не пасує, але часом, коли ти бавишся, що нескромний, вдаєшся до неї. Виходить кумедно і ти вмить перестаєш.

Впевнений в собі, але не на 100% і переважно цього замало, однак, далеко не самовпевнений, що просто чудово.

Інтелектуальний, але про це не знає широкий загал, оскільки не амбітний і не прагматичний. Талановитий, про це загал знає краще, бо таке годі приховати.

Відвертий, але всім ділишся вдяючись до чисельних дотепів. Ну, це не дуже подобається. Проте, це теж унікально.

Надто ніжний і делікатний і надто боїшся не скоїти дурницю і, головне, не образити, тих, хто тобі не байдужий. Це зворушливо і викликає захоплення. Однак, твоє добре велике серце принесе тобі більше горя, ніж втіхи, бо у своїй щирості ти беззахисний перед акулами, які домінують у світі. Гаразд, хай не домінуюють, але мають ох який великий нищівний вплив.

То як, я подобаюсь тобі?

Кажи «ні» і втікай щодуху.

Про проблеми українського нейтралітету

рецензія на статтю Володимира Вітковського на ZAXID.net від 29.08.2008

http://www.zaxid.net/article/22715/

Важливим аспектом зовнішньої політики нашої держави є проблема вступу України до євроатлантичного союзу. В її контексті постає чимало складних внутрішніх питань, розв’язання яких сьогодні не є однозначним. Стаття Володимира Вітковського присвячена одному з них, а саме — проблемі українського нейтралітету.

Серед українських громадян євроатлантична інтеграція має як своїх прихильників, так і противників, кожні з яких наводять вагомі аргументи на користь своїх теорій. Прихильники антинатівських поглядів керуються категоричними і не завжди коректними гаслами, сформованими в Кремлі. Симпатики євроатлантизму, яких чимало серед української владної верхівки, підкреслюють благотврність вступу України до НАТО, наводять приклади співіснування в межах альянсу держав з різним соціально-політичним і економічним станом.

Автор, засуджуючи погляди одних і других (про це свідчить різка манера характеристики обох сторін за допомогою чималої кількостіслів і словосполучень із негативним оцінним забарвленням), намагається дати альтернативу «натовізації», якою є розбудова послідовно нейтральної України. Для обґрунтування цієї ідеї В. Вітковський наводить ряд аргументів, які вважає незаперечними. Найважливішим з них, на думку автора, є теза, закріплена ще 1990 року в 10 пункті Декларації про державний суверенітет України, підтриманої на грудневому референдумі 1991-го року дев’яноста відсотками населення усіх регіонів нашої держави. Ця теза засвідчує намір України «стати в майбутньому постійно нейтральною державою», відповідно до чого вона прагнутиме не вступати до жодних військових блоків і дотримуватися трьох неядерних принципів — не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Другим аргументом на користь такої позиції є ідейно-політичний розкол України, наслідком чого є протилежне бачення її населенням подальшого розвитку України, а відтак доцільності/недоцільності її вступу до НАТО. І, врешті, третім вагомим аргументом називається негативне ставлення більшості українських громадян до ідеї інтеграції в натовський альянс.

Аналізуючи згадані аргументи, а також переконання прихильників НАТО, що зводяться до усвідомлення неспроможності України витримати тягар зусиль та витрат, що їх треба докласти для ефективного убезпечення себе за умов нейтралітету можлива тільки як «програма глибоких соціальних реформ».

Однак, на жаль, Вітковський змальовує перспективу реалізації цієї програми тільки ідеями щодо реструктуризації армії, яку пропонує зробити на кшталт ізраїльської чи швейцарської, акцентуючи при цьому головним чином на необхідності уніфікації однострою військових структур. Як видається, проблема переоформлення української армії, хоч важлива, але не єдина з-поміж тих, що потребують негайних і глибоких соціальних змін у сучасній Україні в контексті її нейтралітету. Передусім впадає у вічі відсутність налагодженої політики щодо розв’язання паливно-енергетичних проблем України, шалено зростаючий зовніштій борг країни, глибока внутнішня економічна криза, що має стійку тенденцію до поглиблення, призводить до банкруцтв, закриття або загрози закриття стратегічних для України виробництв і заводів (зокрема, в металургійній промисловості та ін.), що, в свою чергу, узалежнює Україну від інших держав. Ці та інші проблеми мають, на мою думку, безпосереднє відношення до акцентованою Вітковським ідеї необхідності розбудови послідовної нейтральної України. Тому, вважаю, що автор, хоч і слушно піднімає згадану проблему, на користь якої виокремлює доволі вагомі аргументи, проте ілюструє їх надто поверхнево і недостатньо яскраво. Ще одним негативним фактором, який ускладнює сприйняття статті, є манера викладу матеріалу, яка, як уже зазначалося, характеризується рядом негативно-емоційної лексики та грубими формулюваннями, а тому є недостатньо коректною, що радше відштовшує, аніж привертає читачів до головної ідеї статті.

It's Cool to Read

Ever since I learned to read, when I was three years old, I love books. Since then, I collect them and consider them to be a great value. Few years ago, when I studied at school, I read constantly - from the morning to the evening and whole night long. I had a lot of time for this, because I did not like school and attended it very rarely. When I went to school I always took some books and read during boring classes. Among my friends there were many of those, who appreciated literature, the same as I did. We exchanged books and discussed them often.

Not surprisingly, that my favorite annual celebrations are days of the Book in Lviv, called the Forum of the Publishers. It is a major book fair. This event is held annually in mid-September. A lot of book publishers from all over Ukraine and also other countries, like Poland, Germany and, of course, Russia come to take part in the fairs.

Last year even the Norton from the United States came.

Within the Forum there are a lot of events. For four days, during the fair, there are many representations of the new publishing projects, presentations of the new books, meetings with famous writers and readings for children. The Forum also held screenings of films, bases on books and a lot of other interesting events.

Among my favorite modern Ukrainian writers are Andrii Kokotiukha, who is a recent guest of the Forum. He is a very famous Ukrainian journalist, writer and provocateur. He writes mostly in the genre of adventure and criminal detective novel. All books are extremely exciting and special. Kokotiukha is continuously works in the most popular Ukrainian newspapers, magazines and TV channels. He has written scripts for several documentaries on the series "Criminal history" on the ICTV channel. Based on the novel "Legend of goofy" television feature film was shot. A huge number of other books are waiting to be screened. He writes the Ukrainian and Russian languages.

For the book addicted people, Publishers Forum in Lviv - is a really important celebration. Despite the fact that similar celebrations are held in other cities in Ukraine such as Kiev, Odessa and Kharkiv, Lviv Book Fair is the largest in Ukraine, the most successful and attracts many people.

Мудрість житейська

Фрагмент з автентичних вечорниць.

Старша тітка навчає юну дівчину:

Коли помітиш, що парубок оком на тебе кидає, то не липни до нього відразу. Бо він, напевно, сучий син. Походить тай покине. Ти роби так, дочко, коли він до тебе ближче, ти од нього дальше. Раз подивись привітно, а двічі не любо, коли вийди до нього, а коли ні. Поводи його так довгенько, а як добре вивіриш, що він тебе не дурачить отоді й кажи йому правду. Отак треба з ними.

Цікаво, чи вона справилась...

)

Літо... Обдумані вчинки.

Майже половина днів літа минули... Я покинула чинити необдумані вчинки, повернулась до звичного прагматизму. Так почуваюсь значно впевненіше і значно більше на своєму місці.

Думки початку літа переважно впираються в екзамени та інші важливі речі. Вчусь лагодити все в своєму житті сама. Пильную швидке вироблення необхідних документів, даю собі раду з усіма можливими рахунками, дбаю про одержання численних довідок і їх переклад в лінгвістичному центрі, проводжу багато часу у ректораті, комунікую з важливими людьми, пишу офіційні листи, спеціалізуюсь в обміні валют туди і назад.

Все буде так, аж поки хтось не переконає мене жити по іншому, мати інші цінності, покинути звичні пріоритети. Це так малоймовірно, але очікувано. Мабуть.

***

Прагматизм, скептицизм, перфекціонізм, раціоналізм, снобізм, кар’єризм — поєднання цих життєвих засад — це формула успішного життя, кар’єрного зросту, високого рейтингу, достойної зарплати, матеріальних благ, маси потрібних знайомств, самовдосконалення, лідерства, недосяжності, заздрості інших — слабших, слави, визнання, благополуччя. Щастя? Навряд... чи Мабуть.

***

Життя таке просте, коли ти знаєш чого хочеш, не маєш жодних ідолів, не вдаєшся до фанатизму, не витаєш у хмарах, не залежиш від інших, здатен самотужки залогодити найдужчі проблеми і не виявляєш надмірних емоцій. Просте, коли міцно стоїш на ногах, не впадаєш у меланхолію і не вдаєшся до інфантильних мріянь. Просте, мабуть.

Завжди бути приземленим і самокритичним. Завжди аналізувати свої і чужі вчинки, порівнювати їх. Завжи йти вперед, бути кращим; ніколи не зупинятись перед труднощами; нікому не дозволити себе обігнати, чого б це не коштувало. Але тоді існує великий ризик колись прокинутись самотнім і нещасним. Постійний успіх це неприродно. Мабуть.

Літо змушує серйозно задумуватись над життям і приймати важливі рішення. В голові рояться тонни думок, переосмислюються вчинки і цінності, ставляться ключові запитання — що є моїми пріоритетами, для кого я живу, яка основна мета, яким методом я її досягатиму... Від відповідей залежить все майбутнє. Скоро мушу оголосити свій вибір. Час пішов. Мабуть...

Весна штовхає до необдуманих вчинків

Прекрасна Весна...

Це просто байка, чарівна байка про те, що залишило солодкий спогад в серці про останню весну.

Весна штовхає до необдуманих вчинків. А літо спонукає до логіки, раціоналізму і прагматизму.

Це була найбурхливіша весна за всі мої ** роки.

Все починалось монотонно... Черговий семестр, що стартував 1 березня, обіцяв бути важким, довгим і насиченим. Ніхто ще не оклигав після зимового застою і повільно входив в ритм барвистого академічного життя і в повсякденні післявакаційні клопоти.

***

Весна наукова

Мені залишалось ще чимало попрацювати над науковою роботою. Ще б пак! Побудована суто на джерелах і співпраці з живими людьми, вона постійно доповнювалась новими фактами, цікавими деталями і коментарями головного респондента моїх інтерв’ю — Володимира Кучинського, та наукового керівника — Ярослава Грицака. Під кінець весни все закінчилось успішним захистом і чудовою рекомендацією. Аж шкода, тепер все літо бракуватиме клопіткої наукової роботи і тих людей, про яких і з якими я пишу.

***

Весна академічна

Разом із допрацюваннями над науковою роботою, весною довелось мати найцікавіший академічний семестр досі. Вдвічі більше спецкурсів, ніж будь-коли раніше. Важко виділити якийсь один, все було одинаково цікаво.

***

Танго весна.

З початком весни знову прийшла на уроки танго. Притягнула туди з собою новоспеченого знайомого, з яким абсолютно випадково познайомилась на останньому Зимовому балу в Домі Офіцерів. Цікаво було заново слухати давно засвоєну теорію і заодно усвідомлювати як багато я забула чи опустила колись. Танго-весна була прекрасна. Щотижневі мілонги, які я спершу в пориві танго-жадоби майже не пропускала; давно дорогі і цінні люди, з якими завжди приємно розмовляти і які часом відкриваються з нового боку... Ще багато добра. Прекрасна танго-весна.

***

Весна романтична.

Весна необдумана. Сповнена інтриг і несподіваних вечорів (ночей). Якби думала свіжо, якби хоч раз задумалась про те, що роблю, то не було б і половини пригод. ...І не було б чого згадати зараз і згодом.

***

Весна красива.

Завжди, коли говорила/думала про весну, мимоволі кривила невдоволену гримаску: фе, спершу сніги до колін, потім калюжі знову до колін, потім повені на Західній Україні, отруєння першими трускавками, безглуздий флірт, коти під вікнами, травнева спека, коротенькі сукенки на бліденькому після зими тілі... Цієї весни я зрозуміла, яка вона красива! Природа досконала, барвиста, неповторна! Весняні кольори гріли душу. Я зустрічала весну з відкритими обіймами, ловила в свій бік чарівні посмішки, проводила незабутні миті, спостерігала цвітіння дерев, ніжилась в перших квітах і на першій зеленій траві, танцювала в загадкових місцинах і з загадковими юнаками, знайомилась з новими людьми, вмиротворено поренала у марево в солодких обіймах. Весна щаслива.

Саме цим весна і прекрасна... Тим, що залишеє сліди всередині і весь наступний рік виринає в пам'яті.

Весна штовхає... Штовхала і буде штовхати!