Поняття «Gemainshaft» і «Gesellshaft». Чим вони відрізняються і чим важливі для сучасної історії.

Gemainshaft і Gesellshaft — суміжні концепти, які запропонував відомий німецький соціолог і дослідник Фердинанд Тьонніс.

Обидва поняття вживаються для позначення міжлюдських відносин та суспільного устрою. Gemainshaft означає спільнота, а Gesellshaft — суспільство. Хоч поняття й видаються дуже близькими, існує декілька предметних відмінностей. По-перше, терміном Gemainshaft називають звиклий, усталений, традиційний лад, оскільки спільнота — це ряд однодумців, часто родичів, пов’язаних однією важливою ідеєю, яку вони спільними зусиллями втілюють в життя. В такій спільноті всі її члени солідарні одне з одним, вони мають однакову мету, в досягненні якої розраховують на взаємоповагу і підтримку одне одного.

Натомість Gesellshaft більше стосується модерного періоду; це сучасний лад, коли так звана «спільнота» перестає бути власне спільнотою і набуває іншого, ширшого значення — трансформується в суспільство. За такого ладу стосунки є значно більш офіційними, існують чіткі нормативи і правила

підпорядкування, які не можна порушувати.

Розглянемо на прикладі.

Фільм Чарлі Чапліна «Modern Times» (1936 р.) розкриває нам реалії тогочасного, вже модерного, суспільства — Gesellshaft. Дія відбувається в США на початку ХХ століття, а саме в часи Великої Економічної Депресії. Люди живуть за певними схемами і часто не усвідомлюють суті багатьох процесів, частиною яких є самі. Навіть діючи спільну справу (згадаймо завод, на якому працював герой Ч. Чапліна), люди є надзвичайно індивідуальними і їх може пов’язувати щонайбільше спільна фізична праця, але не ідея. На відміну від Gemainshaft, тут нічого не розглядається з перспективи моралі, також не передбачається жоден духовний контекст. Кожен має певну функціюяка дуже чітко сформульована і устабільнена.

Другою відмінністю двох ладів є поняття ієрархії. В першому випадку, в Спільноті, стан і походження людини, а також матеріальне забезпечення — речі доволі марґінальні. Однак, в Суспільстві — це одна із основних життєвих засад. Саме суспільне становище диктує життєві функції людини. Тобто є чітке розмежування ролей і зміна цих позицій є малоймовірною. Тим паче з нижчої до вижчої. Це зумовлює надзвичайно одноманітне

існування і механічне, ба навіть монотонне, виконання певних обов’язків.

Поступово Gesellshaft починає ставати невідкладною частиною всіх аспектів людського життя. (Ми можемо спостерігати це впродовж всього фільму.)

Стрічка переконує, що колишнє, традиційне Gemainshaft є кращим. Однак, водночас вона

дає змогу зрозуміти, що повернутись до колишнього є неможливим. Воно може залишатись лише добрим спогадом, можливло прикладом, своєрідною ностальгією, але світ ніколи не повернеться до старого, оскільки вже створив щось нове. Безконечні відкриття, вдосконалення, пошук ідей, швидкість та розвиток — незмінні фактори сучасного життя.

Особисто я дійшла до висновку, що суспільство постійно буде в пошуку ідеального і щоразу це «ідеальне» матиме інший, сучасніший вигляд.

Розвиваючи тему, можна почитати ось цю статтю про ознаки Модерності: http://www.franko.lviv.ua/Subdivisions/um/um1/Statti/3-heindl%20valtraud.htm. Та це вже зовсім інший ракурс.

Вступ до ефективного проектування

Наші життя — це суцільні проекти. Безконечна вервичка. Великих і маленьких. Фундаментальних і тимчасових. Серйозних і жартівливих. Пріоритетних і марґінальних. Корисних для світу і безнадійно деструктивних. Щонайрізноманітніших! 

Деколи ми беремося за, на перший погляд, непідйомні проекти. Однак, якщо розпочали, то змушені довести їх до кінця, бо важливо підтверджувати свої амбіції діями. Часом, ми раптово, керуючись якимось хвилевим імпульсом, беремось за якийсь цілком божевільний проект. Проте, не маємо права його так просто покинути, бо виявити безвідповідальність двічі підряд — це занадто. Деякі проекти, натомість, добре обдумані і довготермінові, яким дістається чимало наших зусиль і які викохуються у думках днями і ночами.

Сумно, коли матеріальні та прагматичні проекти домінують над духовними, — такими, які безпосередньо стосуються наших стосунків з іншими людьми. Сумно, коли своїми проектами, ми розчаровуємо тих, у кого щодо нас були певні очікування. Сумно, коли ми самі розчаровуємось наслідками власних проектів. Проте, не ризикуючи можемо проґавити щось дуже велике і цінне, а таке годі собі пробачити.

Чудово і радісно бачити як наші проекти дозрівають і знаходить втілення; мають користь для інших, потрібні ще комусь, або принаймні імпонують іншим. Це велике щастя, коли нам, завдяки власним вдалим проектам, в яких лежить душа, серце, кров і багато сил, дають зрозуміти, що ми потрібні. Потрібні цьому світові і, що головне, потрібні комусь маленькому, але такому особливому.

Між проектами є простір і час. Нерідко ми марнуємо їх, проте, при бажанні, заповнюємо своїми хобі та дрібними приємними речима. Часом проекти та хобі перегукуються. Деякі проекти взагалі дихають, тому з ними можна ділитись своїми хобі. Деколи це приносить неабияку радість і задоволення, які не просто живлять чергові проекти, а й додають нам життєвої енергії і блиску в очах. А ми дуже красиві, коли в нас блистять очі.

***

У моєї подруги є приятель. Він дуже юний, проте його філософія мене вражає. Його життєвий принцип полягає у тому, щоб ніколи не залишати тих проектів, втілення яких зазнає перешкод, чи тим паче, кризи; тих, які, як видається в якісь миті, зайшли в тупик; чи тих, які знайшли нас самі. Натомість, відпускати, чи передавати іншим ті проекти, які дійшли до свого логічного завершення, чи пройшли свій, спільно з нашими емоціями, цикл, чи, навіть, є на піку успіху. 
Це надзвичайно гідно і зріло. Додам від себе, що не менш важливо, навіть не почанати братись за ті проекти, у які ми не віримо від самого початку, чи які нам нав'язує середовище. Адже ми швидко зненавидимо їх, а якщо вони не дай боже дихають.. дуже їх засмутимо; своєю холодністю, байдужістю, чи просто втомою. 

 ***

Проекти, здебільшого, не можуть втілюватись зовсім гладко, тому нерідко несуть труднощі. Якщо це серйозні та важливі проекти — багато труднощів, часом навіть дуже багато. А от цього ми якраз панічно боїмось і уникаємо. На жаль, втеча від труднощів — таке поширене і мало не поголовне суспільне явище. З одного боку, самозахист і турбота про свою психіку — це вірно. З іншого боку, маніакальне відгородження від усіх потенційних подразників провокує гострі форми егоцентризму, соціопатії та мізантропії, а цим, як відомо, можна захлиснутись і не зчутись як опинитись самим-одним, відчуженим, і в біса нікому не потрібним. А це гірше, ніж смерть чи тяжкі недуги. 

Зміни — ще одна річ, від яких ми намагаємось себе захистити. Часом наш страх перед змінами (читай: невідомим) настільки абсурдний, що ми готові терпіти щось, що відверто нас мучить, знекровлює, зжерає, тільки аби все було передбачувано і стабільно. Деструктивні шлюби, ненависна робота, виснажливі стосунки… прикладів безліч. Дотепник ДіБіСі П'єр пише: "Наше полювання за гарантіями робить нас уразливими для маніпуляцій". А хіба не так? Щоб добре почуватись, багатьом з нас треба весь час знати, що з нами буде далі, яка доля спіткає наші проекти, з ким нам судилося ділити радісні миті. Тому ворожіння, примовляння, а також молитви і благання всевишніх сил про щастя завжди будуть притаманними людству. Проте, чорт забирай, так не буває! Не можливо весь час прогнозувати своє життя і калькулювати майбутнє! Коли ж тоді жити?! Зміни — це більш, ніж нормально. Навіть, якщо на перший погляд вони нестерпно болісні і надто різкі чи раптові.

Буває так, що певні життєві зміни заполоняють всі наші думки і пекучим комком застрягають десь між серцем і горлом. А буває, що такі самісінькі зміни звільняють нас, очищують, розв'язують руки, дарують солодість невідомості, йти до якої нас уже нічого не стримує, бо ми вільні і нікому крім себе не зобов'язані. Моя теорія полягає в тому, що ми самі обираємо, як ставитись до цих змін. Право на такий вибір треба відстоювати і робити його завжди, бо навіть найстабільніші з нас раз-у-раз переживають більші чи менші трансформації, підкинуті нам неконтрольованим хаосом. Якщо ми оберемо перше, то зробимо себе нещасними і жалюгідними, а якщо друге — зробимо собі великий світлий подарунок. Самі, своїми руками, своїми думками. Бо ми самі творці свого щастя і самі визначаємо, якими будуть наші життя. Самі.

Alter ego

Я добрий вогняний птах. Мешкаю то далеко, то близько. Люблю осінь і дощ, книги і мистецтво, особливо театр, нові простори і вершини. Винятковою любов’ю люблю ніч, але вчусь прокидатися вранці. Також люблю несподіванки, хоча часом кажу, що не люблю. Ненавиджу неправду, зате люблю байки. Воліла б зробити стрибок в далеке минуле, ніж в далеке майбутнє. Найбільшої втіхи приносять успіхи — власні і близьких людей, а ще помаранчі, чорний шоколад, червоне вино і ейфорія від закупів нових книг, танців у несподіваних місцях і знайомств з чарівними людьми. В людях ціную доброзичливість, інтелект і особливі вміння. За день можу випити від трьох до восьми горнят кави. Багато читаю. Часто мандрую. Цікавлюсь історією, культурною антропологією, соціологією, постмодерністською філософією, візуальними мистецтвами. Хочу знати все. Головне в житті — тепло, обійми, надихаючий вигляд з вікна і ті, завдяки яким любиш осінь і дощ, книги і мистецтво, особливо театр…

Фенікс — це Вогненна птаха, яка цінує свободу, шукає палких відчуттів, прагне нових знань і не всім дає себе розгледіти.

Загибель Твітера

Перепост з Фейсбука від 21 січня

Я у твітері вже близько п'яти років і констатую: твітер останнім часом — повне лайно. 

Дивовижно, як з найблагороднішої соцмережі, не засміченої фотографіями, зайвою приватною інформацією, з мінімальним об'ємом знаків у повідомленнях, раптом утворився смітник. Віднедавна там вже цілком тотальна деструкція. Пабліки інтелектуалів (колишніх інтелектуалів?) — це тепер суцільні реплаї і розмови "ні про що". Всі неодмінно розповідають про свої найрутинніші будні, скиглять, недоречно коментують, фліртують і ведуть публічні переписки, наче це чат. Чи у вас аж таке нудне чи самотнє життя, що ви вдаєтесь до привертання уваги в такий спосіб? Чи вам аж так зле, що потребуєте масового підбадьорення та підтирання сліз? Часом складається саме таке враження. Від новомоднього "мімімі" вже просто нудить. Хоч у невеликих кількостях, це часом буває навіть мило, але ж не у кожному пості! Бути добрим — добре, але усюди й з усіма, ще й публічно, — це занадто.


Колись це була прекрасна платформа для обміну корисною інформацією та цікавими лінками, швидкісної трансляції подій та новин, а також для взаємної допомоги, скажімо у пошуку чи реалізації чогось. Натомість сьогодні стрічка рясніє абсолютно зайвою, ба навіть, шкідливою інформацією і на виловлювання чогось вартісного йде надто багато часу. 


Дивовижно, як багато я встигла зробити стерши свій акаунт всього на кілька днів. В рази менша кількість зайвої інформації, заодно нагнітання та чужих приватних історій, до яких мені нема ніякого діла, натомість багато  книг та живого спілкування, чи принаймні значно доречнішого скайпу, далися взнаки. За цей короткий час я справилась з багатьма дедлайнами, поспілкувалась з цінними людьми виключно на актуальні для всіх сторін теми, прийняла кілька суттєвих рішень і справді відпочила. 

Більшість із тих, кого я там фоловлю — справді фантастично цікаві люди, які багато досягнули у житті і навіть не думають на цьому зупинятись. Проте навіть вони, на привеликий жаль, з'їхали на безнадійний деструктив.



Цим всім я не закликаю повитирати акаунти, чи перестати дописувати. Нічого такого. Просто невелика ідея для нас всіх почати трохи фільтрувати базар. Може хтось почує і твітер як фенікс переродиться у свій початковий стан і почне знов приносити користь?

Улюблене з Sex and the City

Секс і Місто — єдиний серіал, який я подивилась повністю. Ба навіть, більше, ніж один раз.
Це складно пояснити, чому так. Я завжди стверджувала, що не люблю, не дивлюсь і не бачу сенсу в серіалах. Знаю, що є чимало прихильників стежити за багатосерійними сюжетами і може й справді деякі з цих сюжетів варті уваги. Проте, для мене це безпідставна трата часу, до того ж, персонажі та одноманітність швидко набридають. Якщо вдаватись в деталі і бути відвертою, то признаюсь, що були певні спроби — Друзі, симпатичний Хаус, може ще щось... Ага, Твін Пікс і Амерікан Хоррор Сторі! Проте, щоб усі сезони, від початку до кінця, та ще й із зацікавленням — то ні. З Секс і Місто у нас теж спочатку не складалось. А потім, може зо три роки тому, він мене якимось чином (не без впливу середовища) втягнув. Здається, я не традиційна прихильниця цього серіалу. Жодного з персонажів я не можу назвати улюбленим, з жодним не асоціюю себе і не певна, що хотіла б мати когось схожого на них серед своїх друзів. Проте цілісність і продуманість образів, а ще той факт, що серіал рясніє просто фантастичними перлами, не залишили мене байдужою і час від часу якийсь рендомний епізод має здатність надзвичайно підняти настрій.

Ось деякі із перлів, які особливо подобаються: 

Керрі: Нащо мати дівчину у спідниці, якщо можна мати дівчину з реклами спідниць.

Міранда: У мене є теорія: чоловіки таємно ненавидять усіх вродливих дівчат, бо саме такі дівчата принижували їх у школі.

Міранда не могла встояти перед своїм образом, що відбивався в окулярах Скіпера.

Керрі: Було б круто, якби я не озирнулася

Шарлотта: Якщо перше побачення закінчується сексом, далі у вас буде тільки секс.

Керрі: Може в чоловіків алергія на моногамію?!

Міранда: Щоб мати гарного чоловіка треба просто народити його.

What if I am? If you am, you am..!

Керрі: У всіх стосунках настає момент, коли романтика поступається місцем реальності.

Саманта: Всі відомі мені стосунки базуються на брехні та взаємних ілюзіях.

Нью-Йорк — місто, яке рухається так швидко, що недільну газету ви отримуєте в суботу.

Керрі: Я хочу, щоб ти познайомився з моїми подругами. Супермен: Я і так чудово знаю твоїх подруг. Шарлотта брюнетка, Міранда руденька, а Саманта — торба з неприємностями.

Керрі: Нехай вогонь винайшли чоловіки, зате жінки першими навчилися ним гратися.

Стенфорд: У мене три психіатри: один, щоб мене жаліти, другий, щоб лаяти, а третій — просто гарний чоловік.

Міранда: Гетеросексуальний святий грааль.

Міранда: Повіриш ти, повірить і він.

Керрі: "Я люблю тебе", — маленька фраза, яку прагне почути кожна дівчина через тиждень після знайомства.

Саманта: Ідеальний кандидат завжди кепський у ліжку

Керрі: Ми зберігаємо старі сукні, а старих коханців викидаємо без жалю.

Керрі про свій перший (і єдиний) поцілунок з дівчиною: Це було не так вже й погано; на смак як курка.

Причина, чому люди ходять на перші побачення — це надія на прощальний поцілунок біля вхідних дверей. На секунду все завмирає, коли двоє людей схиляються до можливого спільного майбутнього.

Керрі: Найгірші хлопці — ті, які погано цілуються. Ну гаразд, вони найкращі з найгірших.

Керрі: Я почула власну брехню і зрозуміла, що він мені подобається. Щойно я усвідомила, що знову брешу, я зрозуміла, що він дуже мені подобається.

Саманта: Якщо здається, що ідеальних чоловіків не буває, може правильно й здається.

Міранда: Скиглимо, коли в нас немає хлопців, і скиглимо, коли вони в нас є.

Саманта:  Змагання з колишніми коханцями завжди існує. Воно полягає в тому, хто помре більш нещасним.

Саманта: Моя мати в моєму віці мала трьох дітей і п'яного чоловіка. А я маю трьох п'яних подруг

Керрі: Ми зациклюємось на стосунках, які вважаємо незакінченими.

Керрі: В мене сьогодні був наймиліший оргазм в житті і всеодно Саманта мене пересексила… 

Керрі: Коли чоловік діє нахабно, кажуть, що він романтик. Коли так діє жінка, то вона або у відчаї або божевільна. 

Саманта: Коли розлючується чоловік, він суворий, а коли жінка, — вона емоційна.

Керрі: Цікава штука наші потреби. Іноді, коли їх задовільняють, потреби відпадають самі по собі.

Керрі: Не люблю чоловіків з таксами. Не дає собі раду зі справжнім псом, з жінкою не справиться тим паче.

Любити, як відомо, платити. Жизнь, як відомо, боль

Як важко любити геніїв. Вони такі далекі у своїй досконалості від нас, приземлених. Завжди витають у своїх химерних думках, надто складно говорять, дивляться на нас каламутним поглядом.

Їм погано вдається бути турботливими, вони забувають важливі для нас дрібниці, а часом навіть суттєві речі, вони рідко поруч, навіть якщо в полі зору.

Так важко любити.. А часом здається, що зовсім неможливо. Зате.. принаймні.. можна старатись. Це загартовує наше терпіння. Це додає їм сил.

Адже безкорислива любов життєдайна і цілюща. Вона може додати геніям енергії для творіння важливого, прекрасного і змістовного.

Генії.. Вони насправді цінують нашу любов. Навіть, якщо не вміють про це сказати. Або бояться.

Салют, земля! Я є, я жива.

Бідний нещасний покинутий блог. Ще одна жертва моєї байдужості. 
Так легко знайти собі важливіші справи. Зрештою, це можна сказати у будь-якому випадку. Проте, мені справді було ніколи. Я собі займалась важливими справами одразу на двох континентах, а писала тихо в стіл. Бо іноді так треба.

Принцип ентропії. Філософія життя

The principle of entropy

"Why does cigarette smoke never go back into the cigarette? Why do molecules spread away from each other? Why does a spilled drop of ink never reform? Because the Universe moves towards a state of dissipation. That is the principle of entropy. The tendency of the Universe to evolve toward a state of increasing disorder. The principle of entropy is related to the arrow of time. A result of the expansion of the Universe. But what will happen when gravitational forces counter-balance the forces of expansion? Or if the energy of the quantum void proves too weak? At that moment, the universe might enter its phase of contraction. The Big Crunch. So what'll become of time? Will it reverse?

No one knows the answer.

__________________

Принцип энтропии

Почему дым не возвращается в сигарету? Почему молекулы разлетаются друг от друга? Почему клякса не приобретает четкую форму? Потому что Вселенная стремится к распаду. Это и есть принцип энтропии, стремление Вселенной к состоянию растущего беспорядка. принцип энтропии связан с понятием стрелы времени, результатом расширения Вселенной. Но что если сила гравитации перевесит расширяющую силу или энергия квантового вакуума окажется слишком слабой? В этот момент во Вселенной может начаться стадия сжатия, „Большой Хлопок“. Так что же произойдет со временем? пойдет ли оно вспять?

Никто не знает ответа.

__________________

З фільму Mr. Nobody (2009)

Інші блискучі цитати звідти тут.