неділя, 28 лютого 2010 р.
Orientation for Rosemary
пʼятниця, 19 лютого 2010 р.
Тиха ніч

Як часто всю ніч гуде пральна чи посудомийна машинка. Як гучно снують машини надворі. Вночі мама пригріває малечі молоко, а тато закладає інгидієнти у хлібопічку. На це так бракує часу вдень, тому всі роблять домашні справи вночі. Ми звикли чудово абстрагуватись від цих монотонних звуків. Можемо навіть читати книжки, студіювати університетські дисципліни, працювати над дисертацією чи навіть вчити на пам’ять вірші. Проте, ці сучасні вже звичні звуки насправді страшенно шумні і надзвичайно контрастною є їх відсутність. Коли знинає електрика...
Добре мати вдома свічки. В мене завжди є. Багато. Різної форми і кольорів. Розcтавивши їх по всій кімнаті і всівшись на підлогу, я відчула давно незвіданий затишок. В тиші здавалося, що змогла б зосередитись тоді на чому завгодно. Ще не хотілося спати. Я обрала собі заняття. Відкрила найбільшу шухляду і недовго думаючи вивалила все на підлогу.

Дивовижно, скільки дивних і давніх речей я там познаходила: записки, непотрібні браслетики і персні, малюнки, подаровані мені сестрою та кузинками, якісь фотознімки, олівці, ксерокопії з якихось книжок, одна чайна ложка, сіль і цукор в пакетиках, конспект з європейських цивілізацій та ще якогось минулорічного семінару, який проводив наш професор, а також підставки під горнятка, давно списані блокноти і навіть один власний вірш. Звісно, перелік безконечний. Щиро дивуюсь, як могло дійти до такого захаращення, адже доволі систематично роблю ґрунтовні прибирання, особливо останнім часом. Складаю по кольорах шкарпетки чи намагаюсь зробити рівненький стосик з різних за формої шаликів та хустинок. При цьому якось трапилось так, що я зовсім нехтувала тією єдиною шухлядою. Багато часу знадобилось, щоб намилуватись всіма знахідками. Багато з них навіяли милі спогади, зворушливу ностальгію. Звісно, не про чайну ложку йдеться. Потім я почала повільно сортувати всі оті дрібниці. На деякі речі востаннє опускала погляд, обдаровувала усмішкою і опускала до смітника. Всьому іншому дбайливо знаходила своє нове місце. Тепер шухляда зовсім порожня. Тимчасово. Може зберігатиму там свої чудові свічки, хто зна.
Невдовзі я солодко заснула. І проспала всі вранішні пари, адже електричний будильник не спрацював.
середа, 10 лютого 2010 р.
Сoffee
Кава. Ми з нею нерозлучні. Дві чашки після прокидання, дві за ланчем, і ще півдесятка до вечора. Запашна. Пряна. Гірка.
Відчуваю Тепло



Just wait until
Twenty minutes
How to waste
For some eternity
For some a taste
For me – it doesn’t matter much
I am traditional as such
And if you haven’t had your fill
Just wait until
Twenty minutes
How to waste
For some eternity
For some a taste
So write a longer poem please
(I will not get down on my knees)
And if you haven’t had your fill
Just wait until.
вівторок, 26 січня 2010 р.
The Best Think I Like About…
I love it's Rynok Square, wet track, tram bell, small cafes, newspapers, musical notes, cigars, flavored coffee, books (a lot of books, their smell…), book stores, lions, fountains, art galleries, music, jazz, street musitians, confectionery masterpieces, cinnamon, fashion, pigeons, parks, loneliness, despair, infinite happiness.
retro. tango.
Tango in the Market Square. Tango on the pavement. Tango in the Powder Tower. Tango on the roof. Tango in the heart.
Lviv is a valuable treasure.
Lviv is a passion.
Lviv is a mistery.
вівторок, 12 січня 2010 р.
Ab imo pectore (з глибини душі)



Важко передати словами ті відчуття, яке пара відчуває танцюючи. Перш за все, виникає тісний емоційний, майже інтимний, зв’язок. Байдуже, чи люди, що танцюють в парі знайомі чи ні, чи подобаються один одному, чи ненавидять, чи одружені між собою, чи вперше бачаться... Це все відходить на задній план. В цьому є щось незвичне і цікаве.
Це соціальний танець, тому в ньому немає суперницва, межа між викладачами і учнями відносна. Кожен сьогоднішній учень вже завтра може передавати свої знання комусь ще, а відтак і самому стати вчителем.
Дозвілля з танго дуже цікаве і захоплююче. Щотижня відбуваються танго-вечірки, що називаються мілонгами. Для тангеро — це улюблений час. На мілонги ретельно вибираються, форма одягу — елегантна, обов’язкове спеціальне взуття.
Ця залежність, як і будь-яка інша, має певні особливі характерні симптоми. Спробую сформулювати головні з них: у тангеро почуваються нещасними, якщо вони не мають нагоди танцювати принаймні один раз в тиждень; вони всюди носять/возять з собою пару танцювального взуття; слухають танго-музику постійно; у їхньому вечірньому гардеробі домінує чорний колір; з приходом у танго, погляд на взуття та одяг різко міняється; будь-яка площа розглядається виключно з точки зору можливості її пристосування до танцполу; часто танцюють подумки; тангеро в кожній розмові щось згадують про танго; для них світ ділиться на танцюючих і тих бідолах, які не танцюють; вони не уявляюють своє життя з нетанцюючою людиною; весь час у повсякденному житті вони імітують танго-фігури, часом навіть не контролюючи власних дій.
Для нас, тангеро, танго — це життя, а життя — це танго. І навіть, якщо ми цілком виснажені, танго заряджає нас енергією, створює особливий настрій, абстрагує від повсякденних клопотів і суспільних проблем, відправляє у приємне забуття, за межі реальності. Невідомо чому, але факт, що як тільки ми ступаємо на танцпол, відчуваємо безмежне щастя і задоволення, аналогій яким нема в повсякденному житті. Живемо від мілонги до мілонги; весь тиждень в думках повертаючись до попередньої і з величезним нетерпінням очікуючи наступної. Дивимось десятки-сотні відео в інтернеті, намагаючись запам’ятати і скопіювати рухи аргентинських метрів танго. Вишуковуємо стільки ж нових треків і без кінця їх прослуховуємо; а чуючи музику уявляємо, як танцювали б під неї.
Танго пропонує цікаве, насичене проведення часу. Як правило тангеро збираються принаймні раз на тиждень на мілонзі, але також часто зустрічаються в кав’ярнях, щоб поспілкуватись і випити разом кави. Завдяки стійким правилам етикету, атмосфера у танго-середовищі (у клубах, на мілонгах чи заняттях, на дозвіллі) дуже приємна і сприяє розвиткові хороших манер у членів спільноти. Тангеро — це здебільшого прихильники старої школи галантності і ввічливості. Це інтелігентне товариство, де окрім власне танцю відбувається цікаве спілкування, переважно на світські теми (література, музика кіно, культурні події Львова та інших міст). Танго пропагує здоровий спосіб життя — на мілонгах чи будь-яких інших заходах танго заборонено курити, а постійні тренування на заняттях сприяють хорошому фізичному стану та зменшенню зайвої ваги. Крім того, приналежність до такої спільноти сприяє усвідомленню людиною свого місця в соціумі і своєї важливості для нього. Бути в танго-спільноті — це чудова нагода знайти хороших друзів і близьких за духом людей.
Звісно, це залежність. Але чи варто з нею боротися?...
субота, 9 січня 2010 р.
Варто затямити
понеділок, 28 грудня 2009 р.
Причини утворення субкультурних середовищ в Україні




вівторок, 22 грудня 2009 р.
Colors
субота, 19 грудня 2009 р.
Варіації на тему жіночої дружби
Вона взагалі існує?! Одвічна загадка. Я не вірила. Зрештою, як і багато людей.Як нещодавно виявилось — даремно. Життя, при чому моє власне, довело мені, що я жахливо помилялась.
Міркування, які супроводжували мене все життя виглядали так: жінки це такі сучки, які свідомо і сплановано руйнують всім життя, в тому числі собі. Жінки — це вселенське зло. Жінки покликані розбивати чужі сім’ї, відбивати чужих чоловіків, руйнувати чуже щастя. Розплідниці розпусти, спокуси і залежності. Мстиві і заздрісні. Інтригантки та істерички. Всі жінки — відьми.
Щодня я отримувала підтвердженя цьому. Щомиті. З кожною наступною, яку зустрічала на шляху. Як не дивно, я ніколи не відчувала жіночої солідарності. В моєму житті з ранніх років найважливішими людьми з оточення були хлопчики, хлопці і чоловіки. Ми часто висміювали жіночу кумедну логіку, поведінку, психологію і навіть зовнішність. Я завжди була своя серед пацанів. Tomboy — характеризували мене американські скаути, з якими познайомилась якось влітку. Мені було років чотирнадцять.
Проте ситуація колись мусіла змінитись. З часом (з віком!) мене почали смертельно ревнувати дівчата моїх друзів-чоловіків. Вони з неймовірною швидкістю і спритністю вносили деструкцію у наші стосунки і дружба блискавично руйнувалась. Як доміно. Як картковий будиночок. Тоді я, закономірно, ненавиділа їх ще більше і чомусь страшенно ображалась. Паршиві сучки! Була налаштована проти всіх жінок в засаді і справді не розуміла як можна з ними щось мати до справи.
Їхня реакція і досі незмінна на мої винятково дружні контакти з їхніми чоловіками. Тут все по-старому.
Однак, в моїй свідомості дещо змінилося. Суттєво змінилося. Не знаю як пояснити це. Мабуть, просто хотілось спробувати щось нове. Якось я просто стала відкритішою до них і почала пускати в моє життя. Спочатку була ВОНА, ПЕРША.... ПРІМА. Пристрасна, гаряча, палка, вогненна, богемна. Назавжди залишиться єдиною і неймовірно особливою. Зрештою, наші стосунки ґрунтувались не на дружбі спочатку. Дещо інше. Інше... У нас було пів року. Мені цього цілком вистачило, щоб мати неймовірні спогади решту свого життя. Вона розмалювала мої будні яскравими барвами, позбавила маси комплексів, стала родзинкою в моєму житті, а головне — цілком змінила світобачення. Я почала дивитись на жінок зовсім іншими очима. Відтоді я захоплююсь, дивуюсь, насолоджуюсь. А іноді навіть розумію.

Коли наші часи вже минали, з’явилась ще одна — АНГЕЛА. Чиста, світла, духовна, біла, невинна, щира, сердечна. Таких більше не існує. Вона впала з небес і робить життя всіх простішим. Неймовірно наївна, що є її найбільшою окрасої, при тому по-життєвому мудра. Авантюрна, креативна і смілива. Вона як оберіг. Моє миле дитя. Крихітна філліола. Вона завжди робить легше. Лікує найтяжчі рани.
Була ще одна. Нарешті я знову зустріла цю пташку. ПЕКТОРА. Вона з мого далекого минулого. Я відкрила її одного разу, багато років після знайомства, і потягнулась до неї. Чому не помічала її раніше? Сліпота?! Ніжна, тендітна, довірлива, віддана, делікатна і страшенно дотепна. Дуже різна. Часом дівчисько, — юнка в кросівках, а часом вишукана королева, за якою повертаюсь голови обидві статі. Вона завжди розуміє. Все розуміє. Не потребує слів.
Мудрість віків вчить, що друзі пізнаються в біді. Я мала змогу переконатись в їхній щирості. В мої найгірші години саме ці три феміни не дали несказанним тузі і печалі зжерти мене. Прибігти покинувши всі свої справи. Всю ніч тримати мене за руку. П’ять годин розмовляти по телефону. Цілісінький тиждень вигадувати що раз інші розваги, аби лиш я не думала про свої нещастя. Не задавати дурних запитань, не жаліти, не плескати по плечі, а просто слухати. Або мовчати зі мною. Жертовно. Сердечно. Віддано.
Цих жінок я ніколи не забуду, не покину, не віддам, не зраджу, не дам в образу.
.............................
Так, я люблю жінок. А чоловіків? Тепер час задуматись над цим.